Не знаю, чому жінки вимагають усього того, що є у чоловіків. Адже у жінок, серед іншого, є чоловіки.
Коко Шанель
Усі чоловіки – чудовиська. Залишається одне – годувати їх трохи краще
Оскар Уайльд
Як вам: 4 листопада як День мужика, га? Звичайно, йдеться не про якихось там московитських грубих "мужиків". Ні, мова про гайки і ключі, про картуза і гітару за плечима, сантехніку і піротехніку, золотий байк "Гарлі Девідсон" і срібний "Мустанг" на звичних 354 км за годину на хорошій трасі. Мова про "справжній у дошку" чоловічий день! Із феєрверками і здійнятими д`горі келишками, про героїв нічної рибалки і полювання на вальдшнепів, про взуття й нерви, збиті докупи під час здіймання на Еверест, чи як от Макс Кідрук, про адреналін під час перельоту на Острів Пасхи чи блукання чилійською пустелею. Чи: про гострий витончений профіль над мудрою і для більшості Землян книгою, а потім пізнішим повзанням перед дамою серця на колінах з червоною трояндою у правій руці і пляшкою недопитого портвейну в лівій. О так – усе це, і це ще мала дрібниця – про чоловіків, з їх (нашою) чоловічою твердістю, яка не нагадує – а нею і є сталевою крицею принципів, забобонів і темпераментів.
Так, справжній, хоч і мало популяризований Мен Дей припадає нині на 4 листопада. Чи варто порівнювати його з аналогічним жіночим днем? Мабуть ні. І не тому, що ці два полюси – протилежні. Якраз навпаки. Саме тому, що про цей майже потаємний день на планеті Земля не знає на сьогодні майже ніхто, саме тому, що цей унікальний день належить, все-таки, нам, чоловікам – сьогодні він має стати найоригінальнішим (чому б і ні?) з днів, які нам судитиметься пережити.
Ніде правди діти: чоловік, на відміну від дами, – істота не тільки непідконтрольна (не тільки владам, ба навіть власним ідеям), а часами – взагалі абсолютно непрогнозована. Тому не будемо програмувати сьогодні себе ні на торти з квітами, ані на партію традиційних шахів, доміно, в більярд або в улюблену комп’ютерну "ігру по мережі"! Просто, якщо це досі не вдалося, варто відчути себе чоловіками – і перепрограмувати себе стати ними ще раз, тепер уже в енному ступені!
Гострі відчуття, стимульовані (і контрольовані) жінкою, аперитивом чи ще якимось допінгом, чи, навпаки, – це те що пропонується нам у якості генеральної репетиції перед кінцем року.
І в жодному випадку не варто зациклюватися над вже отриманими орденами; вже зафіксованими перемогами; вже здобутими теренами та висотками. Бо про чоловіків та всі їхні(наші) чесноти можна сказати те саме, що й про гроші: їх не буває забагато. Тому не соромимося і надалі "грішити" черговими спортивними та науковими тріумфами, наступними вдалими винаходами, еврикально (як вигук "Еврика!") спалими з небес унікальними рішеннями на роботі, вдома і під час відпочинку. Чи прогулюючи собачку на повідку, коли на спільній площадці перед ліфтом, переплутавши пса з ворогом на тебе раптом може визвіритися (чи не визвіритися) сусід у піжамі й з ножем у руці.
Світові, ймовірно, ніколи не стане тісно від наших чоловічих ініціатив. Якщо маєш ордена – давай, дуй за іншим. Не маєш – тим більше. Ти – чоловік, і цим усе сказано. Решта суспільства все одно просиджує дупи на дивані в німому очікуванні: а що ж то воно буде з цими, що помножуються і помножуються в країні, святами далі? У напівсонному очікування, що хтось за них усі ці навколишні проблеми з оплатою компослуг, перемогою у війнах із сусідами та закатуванням у банки помідорів на дачах таки повирішує. Годі бухати, панове, винятково на воєнно-професійні свята, – бо це як мінімум не оригінально. Крім того, гендер є гендер. І цього поїзда не скасовував ніхто, у якому б напрямку він не рухався.
Отже віншування може й не найвродливішої, але однозначно найпридатнішої для того, аби винести на плечах в майбутнє цю цивілізацію, вимагає справедливості і…гендерної рівності. Якщо ми визнаємо права за тваринами і навіть рослинами, то чоловік – це саме той кактус сьогодення, про який ми можемо нагадати найчарівнішій частині людства: "Бережіть чоловіків!"