"Quo vadis?" – говорили давні мудреці. Куди прямуємо, шановні українці? Багато хто "видихнув з полегшенням", проводжаючи рік минулий, так, ніби все зроблено, та можна жити "в колії".
"НІ!" – кажу я та вкотре повторюю: не в колії треба жити, а прокладати широкий шлях для розбудови країни. Бо колія може привести до прірви. Осліплені тимчасовими перемогами, заколихані вдаваним спокоєм, ми дуже часто піддаємося ейфорії звершень. Але насправді цей вдаваний спокій – є передумовою до великих проблем для тих, хто опустив руки.
Рік прийдешній готує для України чимало випробувань. І мова наразі не про вибори президентські чи парламентські. Бо вибори – то лише частка. Я не відкидаю їхньої важливості. Проте хочу зосередити вашу увагу на речах, що існують поза політикою. І ці речі, як не дивно, і є тією основою "європейськості", якої ми прагнемо.
Варто, нарешті, зрозуміти, що будь-який, навіть найменший поступ, починається з кожного з нас. Адже кожен з нас повинен мати перед собою мету та обрати шлях до її досягнення.
Переглядаючи у мережі інформацію про відомих українців сучасності, я зосередився не на істориках чи письменниках. Це також важливо. Але я шукав імена людей, котрі сьогодні на світовому рівні представляють Україну та доводять, що наша країна є величезною складовою світового інтелектуального надбання.
Виявляється, що наші співвітчизники посідають чільні місця серед фізиків-ядерників у Швейцарії, серед науковців, що розробляють нанотехнологічні проекти у США, задіяні в аерокосмічних проектах та ІТ сфері. Їхні імена, на превеликий жаль, мало відомі в Україні. Проте за кордоном імена українських інженерів добре відомі.
До речі, ви ніколи не замислювались, чому міжконтинентальна балістична ракета США, якої так боїться Кремль, називається Trident – "Тризуб"? Та тому, що її розробником був українець з Тернопільщини Богдан Гнатюк, і саме давній герб України він взяв як символ-назву для ракети. А 1965 року світова преса писала, що "українець змінює обличчя світу", коли США запустили перший супутник космічного зв’язку, розроблений нашим співвітчизником Йосипом Хариком.
Так, ці імена з минулого. Але є й імена сучасності. Проте їхні досягнення будуть оцінені згодом. І не лише у розвитку авіакосмічної галузі.
Повертаючись до вищесказаного про те, що прийдешній рік вимагатиме від кожного з нас максимальної віддачі.
Так от, друзі: цьогоріч нам належить виконати одну з найважливіших місій. І місія ця – не просто здобути щось, чи досягнути чогось. Ця місія – переосмислення свого місця у світі. Адже ми є тими, ким себе бачимо. Світова спільнота передових розвинених країн – це своєрідне дзеркало. І якщо Україна буде "дивитися" у це "люстерко", і бачити там незрозумілу державу із громадянами, котрі постійно себе недооцінюють, годуючи комплекс меншовартості, – то і світ нас сприйматиме так само.
Невже вам, друзі, не соромно, що кожен француз знає Анну Ярославну Київську, як матір французьких королів, а багато хто з нас навіть не знає, якого року Анна Ярославна стала королевою Франції та на якому рівні розвитку та міжнародної поваги тоді був Київ?
Ми за останні роки пережили такі метаморфози, які відбуваються лише в природі, коли огидна личинка перетворюється на прекрасне та гідне створіння. І тепер наше завдання – усвідомити це перетворення. МИ отримали потужну армію, наша наука та техніка обтрушують стару іржавину "совка", наша церква отримала незалежність, згуртувавши нас навколо єдиного духовного центру. Але кожен з нас має зрозуміти найважливіше – те, що ми робимо сьогодні – не задля нашого комфорту завтра. Адже нічого миттєвого у світі не існує. Наша сьогоднішня невпинна наполеглива праця над собою, над розбудовою країни – це для наших нащадків. Саме наші діти та онуки мають гордо заявляти: "Я – українець!" І увесь розвинений світ має знати, що таке Україна, як вона виборола своє майбутнє та поіменно назвати всіх, хто роками, десятиліттями чи навіть століттями покладав сої життя заради цього.
Перепрошую за можливу патетику у своєму дописі. Але я щиро вірю в те, що рік прийдешній стане переломним у свідомості українців, що саме сьогодні, завтра, цьогоріч ми нарешті оцінимо той фундамент власної гідності та почнемо будувати на ньому власну європейську державу.