/ Фото: Pexels
Якщо згадати, скільки разів та яка влада говорила про те, що в Україні має бути національний авіаперевізник, що використовує літаки українського виробництва, то можна витратити багато часу, дарма що всі ми на карантині.
Але в цій справі, напевно, все ж таки якось діє закон діалектики, той що "кількість рано чи пізно переходить в якість". Але, як і все в державницькій політиці, навіть цей закон зазнав змін. Ну, тобто, говорити не перестають, але певні рухи в напрямку роботи все ж таки робляться.
Перш ніж розбиратися в деталях, хочу підкреслити, що одним із конституційно закріплених чинників по відношенню до державних та недержавних об'єктів господарювання є паритет, справедливість та вільний законний доступ до ресурсів. Тобто, наприклад, якщо державний національний авіаперевізник та національний авіаперевізник приватної форми власності зайдуть на ринок авіаперевезень, то обидва повинні мати однакові права та можливості. Оскільки закони конкуренції передбачають саме це.
Повертаючись до початку.
Нещодавно, коли президент Володимир Зеленський зустрічав вантаж медичного призначення, який перевозили найбільшим у світі літаком Ан-225 "Мрія", то з уст президента пролунала фраза: "Ми повинні створити державну авіакомпанію. Це моя мрія – зробити сучасну державну авіакомпанію на рівні Turkish Airlines і Singapore Airlines. Держава готова виділити на це гроші, щоб ми побудували національного державного авіаперевізника. Ми побудуємо і державну авіакомпанію, і зробимо замовлення нашому державному "Антонову", і залучимо багато робочих місць під це".
Переконаний, що багато хто вкотре зрадів. Щиро і чесно. Адже великий державний авіаперевізник для України – це величезна перспектива. Філії в усіх містах, де є аеропорти, будівництво нових аеропортів, інфраструктура, виші для підготовки персоналу, розвиток туризму... Проте я замріявся.
Не скажу, що я не вірю президенту. Адже питання не в довірі. Насправді, питання в поштовхові до розвитку.
Ще майже чверть століття тому уряд прийняв постанову від 28 грудня 1996 р. N 1587, в якій окреслювалися майже всі нюанси щодо розвитку цивільної авіації в Україні, зокрема передбачувалося створення державного національного авіаперевізника. Потім було ще багато потуг. І вже у 2017-18 рр справа ось-ось мала зрушити з місця. Вже на горизонті майорів національний авіаперевізник, але й тут втрутилися "сторонні" сили, які внесли "ложку дьогтю". Постало питання про авіапарки. Тобто, згідно з вимогами Міжнародної організації цивільної авіації (International Civil Aviation Organization – ІСАО), всі літаки мають бути не старші ніж (певний вік) та відповідати вимогам (технічні характеристики). І якщо державна авіакомпанія отримає все новеньке, то що робити тим авіаперевізникам, які вже є в Україні, і авіапарк у яких не такий і новий, і вимоги там на межі і так далі, і тому подібне.
І тут почалося... Почали лунати крики про зраду та корупцію, згодом всілякі зміни до постанов, перегляди, суперечки, ледь не суди "ображених з незадоволеними". Одним словом, в решті-решт знову підготовка до виборів почалася, а про національну авіацію майже забули.
Підкреслю слово "МАЙЖЕ". Адже все ж таки перший крок було зроблено. Навіть не один, а кілька.
По-перше, це міжнародні договори на виготовлення лінійки літаків "Ан-132". А по-дргуе, і найголовніше, що дозволить дати не просто поштовх, а й реально зможе підняти національного авіавиробника – це контракт на виготовлення 13 літаків для МВС. Якщо хто забув, то нагадаю, що у жовтні минулого року МВС та ДП "Антонов" підписали ряд документів, згідно з яким Міністерство внутрішніх справ заявило про наміри придбати 13 літаків Ан-178. Залишились деталі – "Антонов" має виготовити ці літаки протягом певного вказаного часу.
Складаючи все докупи, вимальовується наразі непогана картина. По-перше, про створення національного авіаперевізника з авіапарком літаків національного ж виробництва ніхто не забув. Більше того, влада заявила про те, що фінансування все ж таки буде віднайдено. По-друге, поштовх для відновлення роботи "Антонова" також є, і ця робота проводиться. Єдине, що залишилось поза дужками – це відновлення роботи аеропортів та розбудова нових, разом із інфраструктурою.
Знову ж таки, як приклад приведу МВС. Як тільки у відомстві було створено авіазагін, то було реформовано структуру підпорядкування. Але головне – створено навчальний заклад, який навчає та готує як пілотів, так і інженерних фахівців для підтримки інфраструктури авіаслужби МВС. Не будемо наголошувати на тому, що МВС – це нібито структура "напіввійськова", що там виконують накази і так далі. Питання зовсім не у цьому. А в реальній потребі та баченні шляхів до вирішення питання.
До речі, невеличкий інсайд. На службі у підрозділів МВС в цивільних потребах вдало використовується не лише звична авіація – літаки та гелікоптери, а й безпілотники. І потреба, придатність та незамінність авіації, зокрема і безпілотників, була продемонстрована під час нещодавньої боротьби зі стихією державного масштабу – лісовими пожежами. Де авіація гасила пожежі, а БПЛА проводили розвідку та виявлення нових осередків займання. А ще недавно на використання БПЛА в цивільному житті дивились, як на забавку.
Постає резонне питання: "То що ж далі? Адже в країні криза". Я вже приводив приклади того, як деякі країни виходили з кризи. Наприклад із кризи 30-х років США вийшли шляхом інвестування у державне будівництво інфраструктурних об'єктів, як то доріг, залізниць, автостанцій, тощо. І мені було доволі дивно, коли я почув, як сьогоднішній уряд запропонував точнісінько таку схему. Мовляв, кожному безробітньому, незалежно від його фаху та освіти, кайло в руки і гайда дороги будувати. Але ж "любі мої", – надворі ХХІ століття. Дороги – то супер. Але вони повинні будуватися раз на 25 років і це ВЖЕ повинно було бути зроблене. А сьогодні необхідно залучати без винятку всіх фахівців в усіх сферах. Повторюся: відновлення та будівництво нових аеропортів та інфраструктури до них дозволить залучити тисячі фахівців з різних галузей. Будівництво літаків – те ж саме. А створення національного авіаперевізника з розширенням філій по країні, – це ще й поштовх для освітньої роботи.
Якщо узагальнити – то бажання президента створити (якщо бути точним, то завершити створення) національну авіакомпанію-перевізника, яка використовуватиме літаки українського виробництва – це вже не просто бажання. Це абсолютно сформована та обґрунтована програма. І створювалася вона не один рік і не однією владою.
От би ще законодавчо все це оформити. Наприклад, прийняти "в турборежимі" закон про аеропорти. Проект закону існує вже 7 років, він, щоправда, "підігнаний" під тогочасні реалії. Але він для того і проект, щоб його можна було доопрацювати, внести необхідні зміни та прийняти. Захистити українські аеропорти, окреслити їхні права, відновити території, наситити кадрами, інноваціями, фінансами. А не віддавати на поталу великим лоукостерним компаніям, які "викручують руки" державі, а держава згодна на умови, аби лише ці лоукостери зайшли в Україну.
Зрештою, в мене теплиться надія, що уряд на даному етапі дослухається до президента та зрозуміє, як треба правильно інвестувати в державну розбудову, аби вийти з кризи. І що національна авіація в цьому плані повинна бути на одному з передових місць, так само як і національна автомобільна та ІТ-промисловість.