/ Фото: Анатолий Бойко
Скажімо, у 1990-ті, мабуть, я, та й власне будь-хто, міг спробувати стати президентом. Цим шансом скористалися наразі одиниці: всього наших п`ятеро громадян. Аргентинський письменник Хорхе Луїс Боргес якось описав президентські перегони по-аргентинськи. Технологія кандидата Маседоніо Фернандеса виглядала так. Спочатку розсовування по кишенях пасажирів у тролейбусі папірців із власним прізвищем. А в день виборів усі поприходять на дільниці і проголосують за тебе, Маседоніо, адже їм ізвідкілясь уже відоме саме твоє прізвище. Тоді, у 1990-ті, щоб стати кандидатом, не потрібні були 2, 5 млн грн, однак кого оберуть, у принципі, можна було здогадатися із загального кухонного настрою.
За винятком 2014-го, завжди шанси в нас мали лише "партійно просунуті", відомі урядово-партійні бренди. Можливість того, що в перегонах переможе людина невідома або маловідома, рівнялася нулеві. Зараз чимало невідомих, але відомо одне: понад чотири десятки з них точно не мають шансів потрапити до другого туру.
Звичайно, виборчі перегони є виборчі перегони: є майданчики масмедіа, є команди кандидатів, прихильники тих чи інших лідерів, які чинять усе, щоб "саме той" набрав якомога більше залікових голосових балів. Зрештою, є рейтинги.
Уже зараз, проте, відчувається певне нервове спустошення в середовищі виборців: будь-що, цілковиті побутові дрібниці, що раніше викликало усмішку, здатне привести до словесної перепалки чи й вуличного конфлікту. Хтось активно переживає за "свого кандидата", сварячись із сусідою. Чи й з усією мережею. Чимало просто вже запхнули голови в пісок: чи підуть голосувати, хтозна. Треті неначе раптом прокинулися і збагнули, в які тяжкі обставини громадсько-політичного вибору ставлять їх ці вибори, змушуючи напружувати мізки і обирати: також такі надто нервові.
Зараз, як ключова, збереглася, адже нікуди не поділася, дилема миру. Чи оберуть того, хто пообіцяє його на найкращих умовах? Цікаво, що обрали б українці, якби просити можна було б у Самого Пана Бога: негайний мир чи війну з Росією 500 років поспіль, але за умови, що Україна залишиться непереможною? Узагалі підмічено в центральних регіонах: падіння передвиборчого патріотизму. Усе просто: час спливає, і миттєвого миру пересічним дівчаткам, які щойно почали бігати на танці, хочеться трішки більше, ніж героїчної столітньої війни. Чи вичерпає себе патріотизм розливу 2014-2019 — на це також дадуть відповідь теперішні вибори. Для одних сірий російський вовк вже не чатує попід дверима, для інших, хто в зоні, напруження не спадає: там розуміють важливість кожного піхотного полку, який колись перейшов український кордон.
Факт фактом: кожен українець нарешті зможе обрати того, чия програма ближча саме до його серця. Чого "заспокійливого" можна порадити усім тим, хто вважає, що "воістину їхній", стовідсотково "добрий, ласкавий, пухнастий, багатий і тому некрадучий" кандидат у цьогорічних президентських списках відсутній? Хіба що чесно виконувати свої власні громадсько-політичні зобов`язання, які відчуття причетності до держави, її символіки, історії та майбуття, покладає персонально на тебе теперішність. Це також означає бути готовим в разі необхідності особисто обійняти певні, а не просто мріяти про справедливого цезаря чи цілковиту праведність машини всесвітньої демократії.
"Упродовж свого життя кожному доводиться перечепитися через власний "великий шанс". На нещастя, більшість із нас просто підіймається, обтрушується і йде собі далі, начебто нічого не трапилося", кепкував колись Сер Вінстон Черчилль. І з цієї пісні слів, так би мовити, не викинути.