/ Фото: Pixabay
Усі книжки цього огляду, як нині кажуть – два в одному, тобто приємне і корисне поєднання картинок і тексту. Але не комікс, і не художній альбом в його "жанровій" чистоті. Скоріше, це бажання авторів донести ідею книжки у повному обсязі – текстовому і візуальному, і де український авангард 1920-х може сусідувати із так само українськими ієрогліфами двотисячних років. У будь-якому разі, всі вони – етапи шляху, який пройшло національне мистецтво, щоби стати воістину "народним". Тобто популярним.
Станіслав Силантьєв. Дмитро Горбачов. Любомир Госейко. Український кіноплакат 1920-х років. ВУФКУ. – К.: Національний Центр Олександра Довженка
Альбом українського кіноплакату 1920-х років є наразі найповнішим зібранням робіт українських художників кінореклами свого часу. Малодосліджене та невідоме широкому загалу явище представлене тут як сформований художній проект ВУКФУ часів української культурної автономії. В той же час роботи українських митців, представлені в альбомі, є частиною українського авангарду початку століття і ще одним переконливим прикладом художньої унікальності цього культурного феномену. Окрім робіт українських плакатистів до альбому ввійшли також плакати іноземних художників, створені спеціально до українських фільмів.
Дмитро Горбачов. Авангард Йогансена. – Л.: Наутілус
"Коли б якийсь письменник напав би на думку пересунути взаємні ролі ляндшафту і дієвих осіб, то це була б зовсім інша справа", – мріяв автор роману "Подорож вченого доктора Леонардо и его майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" (1928). І лише сьогодні, минаючи епоху тектонічних зсувів як "тоталітарного", так і "незалежного" ландшафтів – мрії репресованого письменника втілилися в цікаву географію стилю, що називається "український авангард". Особистість самого Майка Йогансена – поета, прозаїка, теоретика і спортсмена, який обіграв на більярді самого Маяковського, в цьому розкішному виданні аж ніяк не загублена в океані літер і картинок. Наукові тексти і сам роман Йогансена вдало ілюстровані роботами Бурлюка, Петрицького, Екстер, Малевича, Єрмілова та інших художників-авангардистів, які створювали українську культуру 1920-30-х років.
Євгеній Павлов. Скрипка. – К.: Родовід
Цей альбом – ознака часу, коли в СРСР ще не було "сексу", але вже були зарубіжні фотожурнали, звідки він потроху "з’являвся". Тобто 1970-ті, коли зйомка оголеного – навіть не жіночого, а чоловічого тіла – це була чиста фронда і ризикована гра з владою. Крім того, за часу, коли не так давно Хрущов на виставці кричав "Педерасти прокляті", а в Карному кодексі фігурувала стаття за "мужолозтво" (в Україні відмінили у 1991 році, в РФ – у 1993-му) усе це було ще й небезпечно через загрозу позбавлення волі. Що ж до, власне, мистецтва фотографії, то домінування культу оголеного тіла зокрема у роботах харківської групи "Время", до якої входив автор цього альбому, було однією з фундаментальних позицій "теорії удару". Її маніфестацією й стала знята у 1972 році серія Євгена Павлова "Скрипка", що органічно втілила ідеї нонконформізму тих років. Вона сприймається також в контексті руху радянських хіпі та тріумфу музичної культури "Бітлз" на межі 1960-70-х.
Марія Козиренко. Відкривати тут. – Х.: Фабула
Майже у кожному вірші цієї екзотичної збірки – справжньому мистецькому проекту, оформленому українськими ієрогліфами – протиставлення, порівняння, нерівність. Мовляв, авторка спробувала, тепер ваша черга. Що саме? Навчитися бачити, спробувати стати краще, почути один одного, кохати без застережень. "Любов — це погана оптика. / Але без неї, / Як з’ясувалося під час не дуже гуманних експериментів / Над людьми, / Бачити геть нічого". Тож навіть в анотації до збірки сказано, що ця книжка – аварійний вихід, який можна (і треба) відкрити будь-якої (важкої) миті. Сама ж авторка давно це для себе зробила, тож варто прочитати її віршовані послання, щоб і собі навчитися. Недаремно її дебютна збірка називалася "Сонячна бомба", а в новій маємо "невипадковий" вірш про те, що ж буває, коли не стримувати емоції та почуття. "І тепер у сонці дірка. Можна гойдалку вчепити, / Їй сподобається точно — гойда, гойда, линь, лети. / Я — ловлю — тебе — щомиті. / Я ловлю тебе. А ти?".
Світлана Привалова. Галерея чуття. – К.: Nebo BookLab Publishing
Ця збірка – гармонійне поєднання поезії, прози та живопису. Завдяки такій композиції знайомі рядки з віршів доповнюються картинами, що надає їм поліфонічності. У цій книзі використано роботи Андрія Задоріна — талановитого білоруського художника. Його картини входять до Третьяковської галереї, Мінського музею сучасних мистецтв, Музею Вікторії та Альберта та навіть Британського музею, а також до чисельних приватних колекцій. У живописі автор жадає зрозуміти себе та навколишній світ. Такий підхід розкриває душу та робить його справжнім митцем. Для збірки було відібрано твори Івана Франка, Сергія Єсеніна, Михайла Коцюбинського, Сергія Жадана, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої та інших поетів. В ній немає чітко визначеної хронології або стилю, тому що головна тема, що пронизує усю книгу — це почуття. Гортаючи її сторінки та читаючи тексти, ви ніби знайомитеся з палітрою емоцій, що їх майстерно втілили поети та художник.