Дійсно, чому б? Адже в 2018 році День залізничника припадає на 5 серпня.
День залізничника заснований в Російській Імперії у 1896 році з нагоди дня народження імператора Миколи I, який і почав на цих теренах будівництво залізниць. Святкувалося воно 25 червня аж до 1917 року. Після 1917 року свято, не залізничників (кажуть, залізничні панцерні потяги разом із легендарними тачанками відіграли ключову роль в перемозі російського більшовизму на одній шостій планети Земля), було забуте на два десятиріччя. Відновлення святкування дня залізничника в СРСР пов'язане з прийомом керівним діячем КПРС і диктатором СРСР Йосипом Сталіном залізничників у Кремлі 30 липня 1935 року. Постановою Уряду від 28 липня 1936 був установлений день професійного свята залізничників 30 липня. 9 липня 1940 року його святкування перенесли на найближчий вихідний день — першу неділю серпня (святкується досі в Росії, а також у Білорусі, Казахстані, Киргизстані та Болгарії).Залізничника було фактично прирівняно в правах з військовослужбовцем: залізниця відіграла ключову роль у Другій світовій війні, та й по ній аж до розпаду "совка" де-факто (оскільки ми постійно готувалися до війни) вважалася не менш стратегічною галуззю, ніж ракетобудування.
У 1993 році свято було встановлено в Україні "…на підтримку ініціативи працівників залізничного транспорту України…" згідно з Указом Президента України "Про День залізничника" від 15 липня 1993 року № 257/93-рп і відзначалося у першу неділю серпня.
Україна не збиралася ні з ким воювати, і поступово стало очевидним, що перевозити пасажирів – збитково у порівнянні з іншим "вантажем". Якщо три години подорожі дизельним потягом у єесівській Литві коштують 11 євро, то в Україні (за винятком транспорту а-ля "гюндай"), долаючи ту саму відстань у пляцкарті, ви заплатите щонайбільше 2 євро (за 11 єврів можна без постілі і чаю перетнути Україну в напрямку від Львова до Кривого Рогу туди й наверле).
Після здобуття Україною незалежності залізниця, згідно ціновій політиці на квитки досі залишаючись улюбленим транспортом громадян, дещо підупала в своєму "воєнно-статегічному" авторитеті (який буде відновлено 2014 року, коли ешелони військової техніки підуть на схід – захищати Україну від путіно-фашистського агресора).
Після призначення у 2000 році генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України Георгія Кірпи, який зрештою загине не менш таємничою смертю, ніж Гетьман, Кравченко тощо, президенту України була внесена пропозиція про відзначення Дня залізничника 4 листопада. Згідно з Указом президента України "Про внесення зміни до Указу президента України від 15 липня 1993 року № 257" від 11 грудня 2002 р. № 1140/2002 День залізничника відзначається щорічно 4 листопада. День був приурочений до події 1861 року, коли на залізничний вокзал Львова 4 листопада з Відня прибув перший пасажирський поїзд (друга за старшинством в Україні – Одеська залізниця, 1865 р.).
Але це – український. Сьогодні ж улюблений, всесвітній. Пам`яті англійського винахідника Річарда Тревітіка, "автора" паровозика зразка 1804 року (паровозик був такий важкий, що зламав залізничну гілку, по якій був пущений).
Першим інженерам і розробникам залізниці довелося долати надзвичайні труднощі при побудові залізничних ліній. Парові двигуни початку 19 століття, як правило, погано справлялися навіть з простими ухилами, тому всі зусилля були спрямовані на те, щоб залізні дороги були якомога більш рівними. Це призвело до створення величезної кількості інженерних споруд, мостів і тунелів. Мимохідь пригадуєш, наприклад, потяг "Кривий Ріг-Київ" (в останніх та й в усіх решта, якщо не спиш, мимохідь виникає враження неодмінно сходження твого вагону з рейок: але наші поїзди надійно зносять всі перепади поворотів та рейок).
Ще 15 вересня 1830 відкрилася одна з перших по-справжньому успішних пасажирських залізничних ліній Ліверпуль-Манчестер. Одна з найдовших залізничних платформ Європи (791 м) знаходиться в терміналі Черітон Шаттл, місто Фолкстон в англійському графстві Кент, Великобританія. Паровоз "Казкова королева" (Fairy Queen), побудований в Лідсі у 1855 році, як і раніше, працює щодня в Індії
За обсягами вантажних перевезень власне українська залізниця займає четверте місце на Євразійському континенті, поступаючись лише залізницям Китаю, Росії та Індії. Згідно з даними Укрзалізниці станом на 1 січня 2014 року: експлуатаційна протяжність головних колій в Україні — 21 640,4 км; електрифікованих колій — 9878 км (46 %);ширина колії — 1520 мм, 1435 мм (прикордонні з країнами ЄС лінії) і 750 мм (вузькоколійні залізниці); кількість залізничних станцій — 1447; залізничних вокзалів — 118, з них 18 позакласних, 9 — першого класу, 34 — другого класу, 57 — третього класу; зупинні пункти та платформи — 2268; залізничних переїздів — 5422; чисельність працівників — 308 684 особи (станом на 01.01.2015); перевезено пасажирів за 2014 рік — 440,9 млн осіб; перевезено вантажів за 2014 рік — 389,7 млн т, за 6 місяців 2015 року — 164,3 млн т; кількість фірмових пасажирських потягів — 52 одиниць.
Звичайно, ця статистика дещо "підпсута", починаючи з березня 2014-го. Однак це не заважає залізниці залишатися нашим найулюбленішим видом транспорту. На користь цієї любові не тільки відносна надійність колій у порівнянні з автошляхами в плані аварійності. У поїзді, на відміну від пароплава або автівки, ніколи "не закачує". У вагоні, навіть якщо відсутній кондиціонер, бо ти в плацкарті, присутня дивовижна поїзна романтика – романтика знайомств, медитувань перед вікнами, за якими вигоріла зелень літа, та перекупок на перонах (у яких можна дістати практично все, крім наркотиків, за цінами, зазвичай нижчими, ніж у вагоні-ресторані).
Українці такі закохані в залізниці, що образ стюардеси з укрзалізниці, втілений Андрієм Данилком (Вєрка Сердючка) бере участь і котується навіть на Євробаченні (друге місце Вєрки – це, по суті, памятник українській залізниці). А українські письменники навіть присвячують залізничним подорожам цілі книги. Проводяться відповідні конкурси з найкращого літературного твору на тему залізниці (що цікаво, зовсім і не з ініціативи відповідної компанії). Залишається привітати себе – як пасажирів, кондукторів, машиністів, провідниць і просто працівників станцій та колій.