Є такий старий радянський анекдот про чотири листа фанери.
Коли у колгоспі неврожаї і залишилось дуже мало грошей, то на загальних зборах голова колгоспу спитав, мовляв, що робитимемо, товариші? І посеред загальної мовчанки лунає голос сторожа: "А давайте на ці гроші купимо чотири листа фанери!" Голова колгоспу, мовляв, навіщо? А сторож у відповідь: "А зробимо аероплан і полетимо звідси к бісовій матері!"
Десь приблизно так розмірковує суспільство, коли йому пропонують на перший погляд незрозумілі для людей речі. Себто проблему, яка виникає, ніхто не хоче не те, що вирішувати, а й навіть усвідомлювати. А між тим, існує декілька способів вирішення проблем.
І я знову повертаюся до питання необхідності вертолітної авіації для структур МВС.
Десь місяць тому я вже проводив невелике дослідження стосовно гелікоптерних підрозділів у структурах внутрішніх справ деяких країн, вказуючи на те, навіщо вони існують в принципі та як діють. Також мова йшла і про те, навіщо були закуплені гелікоптери для МВС України.
Сьогодні ж я хочу дещо розвинути тему і поговорити не про сам факт наявності чи відсутності вертолітних спецпідрозділів у структурі МВС. А про те, чому їхнє створення в Україні є абсолютно реальним та вкрай необхідним з кількох причин.
І знову згадаю анекдот про чотири листа фанери, з якого сторож пропонував зробити аероплан. Рівень компетенції сторожа, його погляд на проблему – зрозумілі. Але є й глибший сенс. Уявіть-но, який аероплан зможуть збудувати в колгоспі, де немає фахівців? Звісно, ніякого. І полетіти на ньому теж ніхто нікуди не зможе. Тому питання "А навіщо?" – це головне питання компетенції.
Саме КОМПЕТЕНЦІЯ ТА ФАХОВІСТЬ – це дві складові, які ДОЗВОЛЯЮТЬ Україні не лише мати власні вертолітні спецпідрозділи у складі МВС, а й стати лідером у підготовці відповідних фахівців для інших країн. Оскільки в Україні існує потужна платформа для підготовки пілотів та інженерів для вертолітної авіації. І це – Кременчуцький вертолітний коледж.
Невеличкий інсайд: незабаром цей коледж буде передано під керівництво МВС і саме в ньому навчатимуть пілотів для тих гелікоптерів, які вже закуплені для підрозділів та будуть поновлюватися і поповнюватися.
55 гелікоптерів, якщо брати за великим рахунком – це крапля в морі для такої великої країни, як наша. З іншого боку – це той необхідний мінімум, який вже незабаром змінить та модернізує роботу МВС. Але 55 гелікоптерів – це мінімум 200 фахівців лише пілотного складу. А ще ж є інженерний склад, диспетчерський.
І ось тут, друзі, з’являється ще один аспект, про який я згадував вище.
За останні 15 років на відновлення чи бодай на технологічне вдосконалення матеріально-технічної бази Кременчуцького вертолітного коледжу не виділялося ані копійки. Себто якісь там фінансування були, але то зовсім не ті гроші, за допомогою яких коледж міг би стати сучасним навчальним закладом. Про причини такої політики розмірковувати зайве. А от про те, що буде далі – сказати варто.
Підготовка фахівців для гелікоптерних підрозділів МВС у Кременчуцькому вертолітному коледжі апріорі має на увазі той факт, що матеріально-технічна та наукова база коледжу буде оновлена. І не просто оновлена, а на рівні передових країн. Бо сучасні гелікоптери – це вважайте, як "Формула-1" у вертолітній галузі. Звісно, закони аеродинаміки не змінюються, але змінюється їхнє опанування та використання завдяки новітнім технологіям.
Якщо поєднати все це з тим фактом, що Кременчуцький вертолітний коледж має дуже потужну історію підготовки пілотів та міжнародну співпрацю, то звісно, прогнозую, що розширення та новітнє вдосконалення коледжу відновить його престиж за кордоном. Це і є тим аспектом, про який згадувалося вище – підготовка фахівців для інших країн. Адже вертолітний коледж готує і готуватиме не лише військових пілотів, а й пілотів для цивільних, приватних компаній.
А тепер знову повернемось до анекдоту про чотири листа фанери та нерозуміння суспільством, навіщо держава витрачає нібито такі необхідні кошти для чогось незрозумілого, що нібито, на думку суспільства, ніколи не спрацює. Адже саме тут варто пояснити суспільству, що закупка гелікоптерів для МВС, як виявляється – це далекоглядне планування, що має не один вектор у розвитку, а одразу кілька векторів. До безпеки та оперативності реагування підрозділів додається якісна освіта та підготовка фахівців, технологічний розвиток напрямку, визнання за кордоном. А ще, і це далеко не останній момент, – відродження інфраструктури аеродромів, де мають базуватися гелікоптери.
Ну і де тут "зрада"? В чому вона? У відродженні української вертолітної інфраструктури та міжнародному визнанні? Чи у реаліях та можливостях швидкого реагування підрозділів МВС? Чи в тому, що пілотів навчатимуть не за кордоном, а в нас, і саме український навчальний заклад отримає фінансування та можливості для розвитку?
Тому ще раз, друзі: перш, ніж пропонувати "купити чотири листа фанери", просто увімкніть мізки та подумайте. Адже від підтримки кожного з вас складається потужна рушійна сила – підтримка всього суспільства і народжується дещо більше – свідома громадянська позиція.