Усі книжки цього огляду – нові та цікаві, натомість історії, які в них розповідаються, старі, мов світ, і все одно здатні утримувати увагу до самісінького кінця. Адже про війну Росії з Україною чи діяльність "чорних" ріелторів у Києві, агента ФСБ в купе чи заповіт Любомира Гузара – хіба не сюжети з інтригою і теми на злобу дня?
Колм Тойбін. Будинок імен. – Х.: Фабула, 2018
Новий роман ірландського метра заснований на історії царя Агамемнона і його непростого сімейства. У день весілля своєї дочки Агамемнон наказує принести її в жертву. І коли дочку ведуть на смерть, Агамемнон веде свою армію на битву, в якій отримає славну перемогу. Через три роки, повернувшись додому, він виявить там справжнє пекло, спровоковане його убивчим вчинком. Та й хіба могло бути інакше, якщо вже на початку роману дружина Агамемнона, спостерігаючи за муками дочки, а потім повсюди відчуваючи трупний сморід, який відтепер в’ївся в її життя, чекає чоловіка з війни.
"На зміну її передсмертним зойкам прийшли мовчання й інтриги, а коли Агамемнон, її батько, повернувся, я зуміла змусити його повірити, що змирилась і що не готую помсти. Я чекала нагоди, шукала знаків, усміхалась і розкрила йому свої обійми, а ще приготувала для нього повний стіл наїдків. Страви для дурня! Я змастила себе особливими парфумами, що не залишили його байдужим. Пахощі для дурня!" Таким чином, роман, створений за сюжетом трилогії "Орестея" давньогрецького поета Есхіла — це не епос про царя, а історія Клітемнестри – жорстокої, мстивої та привабливої жінки, а також її дітей, розказана ними самими. Вона має всюди своїх шпигунів і не вірить ніяким богам – можливо, тому її світ без віри сповнений зрад, підступів і злодіянь, яким на протязі дійства вона шукає пояснень.
Войтек Мілошевський. Вторгнення. – К.: Рідна мова, 2018
Цей роман – вражаюча історія про початок війни Росії з Польщею , нехай навіть альтернативного зразка, що додає їй ще більшої реалістичності завдяки професіоналізму автора, сучасного польського письменника. Який, до речі, відвідає цьогорічний Форум видавців у Львові, так само, як перекладачка роману, киянка Марія Шагурі. На початку зазвичай у можливість вторгнення ніхто не вірить. "- Ніякої війни не буде, — не надто переконливо махнув рукою він. – А як же Україна? – Україна не була у складі НАТО, тож вони могли робити там усе, що хотіли". Набагато переконливіше зображені зустрічі Путіна з лідерами європейських держав, де всі сміються з незалежності України, проковтують роздмухування "арабської весни" з війною в Сирії, а президент Росії тішиться вправністю своїх спецслужб. "Які дрібниці, — подумав Путін, — достатньо було заплатити французьким правим і тому стариганові з Англії, який призвів до Брекзиту, — і хаос в Унії готовий!" Тим часом у Польщі триває життя героїв роману – колишнього вояка і учасника багатьох закордонних місій, дівчини, яка обожнює розкіш і залежить від батька-тирана, безробітного учителя історії з дружиною і двома дітьми. Що їх об’єднує до того часу, поки в їхній країні не вибухнула війна? Яка, додамо, розпочалася доволі тривіально, і через це ще більш моторошно. "Рядовий Гаврилов витягнув із бронетранспортера сталевий трос, накинув петлю на верхівку українського прикордонного стовпа. Другий кінець причепив до буксирного гака бронетранспортера. Вдарив долонею по задній частині машини, вихлопна труба російського БТРа плюнула іскрами, і він потроху поїхав, легко витягаючи стовп разом із бетонним фундаментом, порослим невисокою травою".
Олег Драч. Пасажир. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018
На самому початку цього містичного роману його герой Северин сідає в потяг до Львова, і саме тут починаються його пригоди, що нагадують фантасмагорію Булгакова. "Я всього лиш є гостем тут. – повідомляє сусід в купе, немов диявол в "Майстері та Маргариті" при зустрічі з Берліозом. – Гостем у кого? – кривлячись, запитав Северин так, ніби почув це від якогось божевільного. – У вас, Северине". І далі все розвивається у все наростаючому темпі, що нагадує шалений двобій між головним героєм і загадковим сусідом. Хто він насправді? Просто пасажир? Інопланетянин? Агент спецслужб? Чи справді Воїн Світла, який змагається з Сірими, одночасно показуючи Северинові його власне єство? Іноді це нагадує феєрію в стилі згаданого Булгакова, іноді "залізничну" епопею Пєлєвіна, але більш за все – сучасного Гоголя, який намірився "оживити" мертві душі сучасників, рятуючи їх з ідеологічного трясовиння. "Від зомбуючої програми "Розділяй і владарюй", яку на вас накинуто Сірими й у якій ви вироджуєтеся, народжуючи дітей і внуків. Програму цю ви "популярно" називаєте "Матрицею", але матриці як такої насправді не існує, цю неправду про "матрицю" вміло підкинули вам паразити з Голлівуда, з розрахунку на вашу віру в усе те, що відбувається на екрані". Утім, добрими помислами встелена дорога відомо куди, і, можливо, саме туди, а не до Львова, мчить потяг у цьому пекельному романі?
Люко Дашвар. Ініціація. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Починається у цій історії все з того, що тридцятирічна дівчина вирішує скласти заповіт, чим дивує нотаріуса. І одразу видно, що це сучасний роман, який цікаво буде прочитати багатьом – хоча б заради того, щоб порівняти власні відчуття, потяги, мрії. Не зважаючи на те, що далі будуть і загадкові злочини, і обдурена "чорними ріелторам" старенька, і суцільні сни головної героїні, в яких решта персонажів збираються докупи, просять про допомогу, пророкують події… "Мені є чим похвалитися, – розпочинає відлік вона, іноді плутаючи сни з реальністю. – Професійний "Нікон", комп і майже новий "Макбук", багато класного взуття, бо люблю взуття: нащо йому помирати разом зі мною? Сімсот баксів на рахунку. Мала більше, та віддала на АТО. Ще є шуба з дуже коштовного нетутешнього ягняти, круте крісло-гойдалка якогось шведського дизайнера, дві чайні чашки ручної роботи і три старовинних порцелянових горнятка для кави. За копійки купила біля підземного переходу – в інтелігентної старенької пані в потертих рукавичках. А ще в мене є останній "Айфон", суперова кавомашина, спеціальний ніж для сиру з Голландії, дві шкіряні сумки з Італії та бомбезний гаманець англійської фірми "Вісконті". І книги". До речі, романові недаремно передують слова Любомира Гузара про те, що на світі мало людей, і недаремно Сковорода шукав їх днем з вогнем. З іншого боку сама назва – "Ініціація" – вказує на те, що в героїв все ще попереду, якщо не замкнутися у предметному світі, адже "ініціація" знаменує перехід індивідуума на новий щабель у межах соціальної групи. А в психологічному сенсі вона виникає тоді, коли людина діє всупереч природним інстинктам і відкриває в собі можливість рухатися до свідомості – честі, гідності, любові до ближнього.
Володимир Глухів. РнР. Реєстр непотрібних речей. – Х.: Фоліо, 2018
За сюжетом, дія цього роману відбувається і за часів Майдану, і в період служби героя в Нацгвардії та Збройних Силах, а також в інші моменти його складного життя. Утім, історія все ж таки – про кохання, яке рятує все довкола, народжуючись невідь звідки і осяюючи собою весь світ. Адже саме цього треба героєві, який весь час на роздоріжжі, постійно перепитуючи себе, складаючи той самий реєстр потрібних (чи не дуже) речей. "Саме під час того заняття зателефонувала дружина мого колеги по роботі, – згадує він про вікопомний випадок. – Я був другом їхньої сім’ї. Вона хотіла завітати до мене ввечері з якоюсь подругою, натякаючи на те, що хоче мене з кимось познайомити. Навіщо це мені зараз? "Все, начебто, налагоджується", – подумалося. Хоча – чи справді налагоджується?" Утім все змінюється, мигтять країни, міста і вулиці з площами, але навіть день сьогоднішній не врятує від тяжких спогадів, як переконує героя життя. Оскільки мотлоху варто позбуватися тільки заради майбутнього, а минуле – це лише ностальгія, яка іноді буває дуже пекуча. Адже викидати з власної долі доводиться часом дороге, звичне, рідне…