Якщо керівні працівники отримують хорошу зарплату, вони заслуговують найсуворішого покарання за хабарі.
Щоб розрізняти добре і погане, добро і зло, нам не потрібні адвокати. Ці поняття закладені в кожному з нас.
Лі Куан Ю, прем’єр-міністр Сінгапура, який 31 рік боровся з корупцією
Кажуть, що без корупції прожити неможливо. Точніше: немає, мовляв, держави, де корупція б була абсолютно відсутня – мова може йти тільки про "безпечно" низький рівень корупції, за якого втрати держави і суспільства мінімальні, а гнилий механізм корумпованості завдає якнайменше шкоди громадянину.
Думаю, є сири, що, в разі тієї чи іншої хвороби абсолютно протипоказані лікарем. А людині, чиї батьки народилися в СРСР, а пращури замешкали в Російські Імперії, на мій погляд, є абсолютно злочинно-неприйнятною сама думка про "безпечний" рівень корупції. Копи – добрі чи погані – ще бувають. Корупція – ні.
Звичайно, в самому слові, боротьба з поняттям якого нині святкується, нема нічого поганого. Як немає нічого лихого в словах як таких – вони тільки відображають ті чи інші відносини та спостереження людства.
Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Тобто, по суті, йде мова лише про те, можна суспільству харчуватися зіпсутим чи ні.
Коли з посади очільника Одещини звільняється з гучним скандалом Михайло Саакашвілі, я не знаю, хто там правий, чи винуватий. Президент України, який довірився в частковому управлінні регіоном за допомогою місцевої мафії. Чи нездалий у власній країні біженець-управлінець, якому, можливо, дістався менший шматок пирога, ніж той, на який він сподівався. Але абсолютно зрозуміло, що обійшлося в тій, як тисячі інших українських історій, обов’язково не без терміну "корупція". Можна сказати, що без цієї розчини, яка псує тісто державного управління, Україну так само важко уявити, як і Арктику без снігу. І все-таки є місця, в яких айсберги чомусь почали танути. Я маю на увазі держави, які долали і долають розчину корупції.
Найчастіше термін "корупція" застосовується щодо бюрократичного апарату та політеліти. Можна сказати, що корупція України перманентна в цьому відношенні. Нас переконують, і ми самі в цьому впевнюємося – одразу, щойно на зміну старим бюрократам і суддям приходять молоді, затяті і ніби нові – наприклад, в необхідності "професійності" бюрократі. Тому, що не можливо провести повну люстрацію, раз відсутні відповідні фахові кадри. І це завжди призводить до того, що частина корумпованої розчини залишається в остатку від минулих повпредів наступникам. Із року в рік, з епохи до епохи у нас кочує "сухий залишок" фахівців у різноманітних сферах. І всі вони, або майже всі, залишаються також і фахівцями з розповсюдження і втілення в життя якраз не реформ, а корупції. Які потім, зрештою, будь-яку реформу і гальмують.
З політичною елітою ще складніше. Можна, в принципі, кардинально змінити склад Верховної Ради та апарату Президента шляхом революції чи виборів із урізаним в певних регіонах голосуванням. Але при цьому дуже важко уникнути трьох речей: перебіжчиків-"тушок", опозиції та моральної та економічної "нечистоти" неофітів, набраних в склад футбольної команди нової еліти.
З останніх причин прихід в українську владу нового десь так відсотків на 80 політикуму, заборона компартії, гасла про люстрацію тощо не тільки більше не викликають щирого захоплення у нації – більше того, діяльність подібної оновленої влади тільки провокує протест та обурення. Не тому, що ця нова – абсолютно безсовісна влада хапуг і непрофесіоналів. А тому, що вона змушена послуговуватися як старими кадрами, так і стародавніми рецептами вирішення державно-народних проблем. А наша опозиція – баланс ймовірному беззаконню, ким і є опозиція в будь-якій країні – за таких розкладів викликає лише перманентне відчуття мінорного настрою. І це ще мінімум негативного сприйняття, на який треба розраховувати в народних чаяннях в найближчі роки, якщо не десятиріччя.
Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи та інтересами суспільства. І воно просякнуте саме таким конфліктом. До того ж, під прикриттям медійного з шлейфу громадських непорозумінь і державної нестабільності шахрайство посадових осіб та злочини проти державної влади приречені не просто існувати, а процвітати. Місцевому меру і чиновнику, який не прилетів з Марса, а має тутешнє походження нині стало набагато важче, ніж навіть за Януковича чи Кучми, заробляти казнокрадством.
Не тому, що зросли переслідування за злочинні дії, а тому що зменшилися масштаби казенної "нички". Тепер йому вочевидь доводиться використовувати не найкращі, а будь-які можливості для корупційних оборудок. Адже власних дітей і свиту потрібно годувати. Відправляти на навчання за кордон, возити в сауни,кидати подачки. Бо якщо цього не робити, вони втратять і дітей, і свиту. А до такого подвигу, може й готові до жертовності чи справедливості під час виборчих теледебатів , в умовах можновладної реальності маленькі каліфи, на жаль, не здатні.
До корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє повноваженнями щодо розподілу якихось ресурсів, що їй не належать. Будь-який український чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо такими володіють. Скажіть, що утримає їх від спокуси в умовах кризи? Коли навіть не підвладні їм громадяни намагаються використати будь-які шпарини, аби чкурнути-просочитися за кордон, вірячи що тільки в цьому їхнє спасіння? Тільки дві речі: відданість закону або присутність совісті, чи комбінація з цих двох чеснот. Але совість під впливом критичних обставин може затріщати по швах. А відданість зблякнути, як фарби на полотні художника.
Головним стримуючим чинником корупції є ризик викриття і покарання. Але в умовах тотального українського кумівства всіх рівнів і підконтрольної та незацікавленої в розслідуванні злочинів "за безкоштовно" преси такі ризики мінімізовані. Гасло доби Ющенка "Бандитам – тюрми!" проіснувало до кінця політичної акції з переобрання влади. Така сама доля, певно, очікує і на нинішні вуличні підписи супроти підвищення цін, які зараз збираються по Україні представниками Опозиційного блоку.
Наразі не потрібно даних ані макроекономічних, ні політ економічних досліджень, щоб розуміти: корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатна поставити під загрозу будь-які перетворення: і ми самі є цього свідками впродовж кількох десятиріч.
Не потрібно бути патологоанатомом, щоб, побачивши мертву людину, констатувати, що життя є помітно кращим за смерть явищем. Не потрібно бути великим пророком, щоб збагнути: якщо ми не відмовимося від корупційної практики, якщо не визнаємо, що немає рівнів допустимої корупції для держави. яка перебуває в глибокій кризі, якщо ми не поборемо її – згори та знизу – то мова не може йти ні про що. Ні про яке майбутнє. Ні про яке навіть сьогодення. Навіть – негідне.
З чого починається корупція? Вона починається з дозвільного мислення, що учні в школах, чиїми батьками є вчителі та директори, повинні отримувати кращі оцінки (хоча вчителі справді здатні дати своїм чадам кращі знання в індивідуально-сімейному порядку). З того, що ми припускаємо, що краше мати на посаді заступника чи секретаря більш лояльну щодо свої власної персони особу, а ще краще – родича (хоча мати однодумців у команді не є зле). Або з того, що легше вирішити питання шляхом "маленького презенту" тому, від чийого рішення залежить розв’язання важливого сьогодні для тебе питання (хоча в самому бажанні подарунку справді гідній людині нема нічого сороміцького).
Вона починається з дрібниць конформізму, якими людина вкутана в суспільстві з пелюшок. Однак межі наших приватних компромісів і здатності до них суспільно обмежені й окреслені громадянським законодавством. Мабуть, це зроблено людством не випадково. Інакше замість держав всі ми перетворимося на маленькі мафії-племена, кланчики, добробут та економіка яких визначається нагальними проблемами сьогодення, а цивілізаційність – рівнем освіченості і культурності голів мафіозних угруповань.