Всесвітній день Землі, який відзначається 22-го квітня, тобто вже вчора, в наших календарях на міжнародному рівні з’явився починаючи з 2010-го року. Перша "одноразова" акція дня Землі пройшла ще 1970 року в США. Її успіх окрилив організаторів, і відтоді святкування стало регулярним. Як казав Відомий американський політик і активіст сенатор Гайлорд Нельсон, "День Землі організовував себе сам", коли на вулиці вийшли святкувати 20 мільйонів студентів.
Перший Дзвін Миру був встановлений у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку ще 1954 року. Він відлитий із монет — дитячих пожертв з усіх континентів — і є символом глобальної солідарності людей Землі. У нього також вплавлені ордени та медалі, інші почесні знаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні промовляє: "Хай живе загальний мир у всьому світі".
Прапор Землі не є офіційним символом чогось (бо всепланетного уряду офіційно не існує). Він є фотографією планети з космосу (нині використовують знімок, зроблений астронавтами Аполлона-17 дорогою до Місяця) на темно-синьому тлі. Символом Дня є зелена грецька буква Θ (тета) на білому тлі. Традиційно Прапор пов'язаний з Днем Землі і багатьма іншими природоохоронними, миротворчими та громадянськими міжнародними заходами.
День Землі як "зелене свято" в багатьох державах пов’язаний передусім з охороною лісових насаджень, однак ці весняні дні нашої планети натякають на набагато ширший спектр, ніж кисень, озон та фотосинтез.
Віншуючи "день народження" доречно зосередитися на двох аспектах. Перший — це повірити, яка тільки насправді крихка ця наша земельна домівка — як легко одним натисканням ядерної кнопки запустити процес її тотального винищення. Ще десятиріччя тому примарне для українців, нині в контексті російської аґресії (а не тільки північнокорейської чи іранської ядерної зброї) воно актуальне як ніколи.
Другий аспект — аспект особистої участі в благополуччі нашої квартири-Землі. Давайте звернемо увагу на недопалок, недокинений до урни, на траву, яка підпалюється влітку — часом просто аби потішитися виглядом полум’я. Давайте пригадаємо озера, ріки, потічки, що сусідять з нами — це також частина планети, за яку ми відповідаємо. Недорубані ліси і недоруйновані піщані береги – також зона нашої персональної компетенції в спасінні планети. Якщо, звісно, ми не збираємося всі зобов’язання збереження нашого майбутнього дому для наступних поколінь цілковито перекласти на плечі компетентних органів.
Можна і на їхні плечі — але часом вони такі крихкі, некомпетентні чи покоцані корупцією не менше, ніж вся решта нашого державування та суспільства. Тому давайте помріємо: Земля належить кожному з нас, — а отже чому б кожному про планетку і не подбати? Дон-кіхотське, та все-таки: якщо кожному подбати про окремий шматок цієї каменюки-планети, може, вона служитиме нам завтра краще, довше і здоровіше, ніж сьогодні і вчора.