Бабак — то наше все. Неймовірна візія з-за океану. Остаточна спроба увійти в дитинство: причім так міцно та пухнасто, аби по-можливості взагалі вже більш так і нее вийти з нього.
Дивно, але американська казка, чи радше заокеанська правда, а ще точніш — північно-атлантична напівправда про бабака-прозорливця одразу сподобалася українцям.
Якщо зважити на нашу традиційну ментальну залюбленість у котів, рисів, тигрів, левів та інших вусатих та смугастих, закохатися в бабака неможливо. Якщо пригадати огиду, з якою лікарі, комуністи, письменники та працівники санепідстанцій привчили нас (та і всіх європейців) ставитися до мишей, щурів, ховрахів, решту всілякого роду і приплоду гризунів, то від самого спогаду про бабака на початку лютого мала б виникати алергія.
Але запитується: чому в цих не надто солодко пахнучих і не завжди приємних навіть на зовнішній вигляд тваринок так закохуються наші діти? Чому ці гризуни так тішать уяву деяких дорослих? Чому Делакруа, герой "Зеленої милі" Стівена Кінга, так пишається своїм гризуном, так палко вірячи в його майбутнє в Мишовіллі? Коли бабак, ця мила в усіх відношеннях мишовидна тваринка, стає на свої задні лапки, поводячи голівкою, смачно занюхуючи повітря, хто встоїть перед його шармом? Ніхто або майже ніхто. Саме тому ми сьогодні святкуємо День Бабака.
Сьогодні бабак-прозорливець — це наше майбутнє, наша метеорологія, а отже — в перспективі і здоровля. Бабак, що спить, уміє добряче хропіти, – напевно, його так легше знайти. Сьогодні лорди в розкішних циліндрах блукали в його пошуках із серйозним виглядом: схід сонця бабаки намагаються зустрічати своєрідним свистом. Для Канади та Сполучених Штатів Америки – це традиційне національне свято, що відзначається 2-го лютого.
Скептики в бабаків не вірять. Однак багаторічні спостереження і підштовхнули людей до формування своєрідних народних прикмет, орієнтуючись на які вдавалося з максимальною точністю визначати настання тих чи інших подій.
Народна технологія свідчить: спостерігаючи бабака, який вилазить зі своєї нори в цей день, потрібно звернути увагу на його поведінку, по якій і можна визначити близькість настання довгоочікуваної весни. Якщо день буде похмурим і бабак не побачить власну тінь, але спокійно залишить насиджену нору, то існує висока ймовірність, що зима незабаром закінчиться, а весна буде рання. Якщо ж день буде сонячним, і бабак, спостерігаючи за своєю тінню полізе ховатися до нори, зима швидше за все триватиме ще шість тижнів. Для чистоти експерименту бажано не змушувати милого звірка до тих чи інших дій. Навіть зараз офіційна гідрометеорологія не береться робити такі довготривалі прогнози, які демонструє хороший і перевірений бабак.Історія виникнення народного свята сягає своїм
корінням ще у часи Стародавнього Риму. До Америки День бабака був привезений переселенцями з німецьких земель у XVIII сторіччі. Перші згадки саме про День бабака датовані ще 1841-м роком. У народну традицію святкування цього дня увійшло безліч звичаїв. Це і фестивалі, і народні гуляння, ярмарки та просто ще один спосіб підняття настрою в період гострих лютневих морозів. Саме цю традицію і вважають аналогом дня бабака, який виник у США у 1880-х роках. Перше офіційно задокументоване свято відбулося в Панксатоні (штат Пенсильванія) 2 лютого 1887 року. Тоді бабак Філ, названий на честь короля Філіпа, передбачив погоду вірно. Але, як не старався гризун, не всі його прогнози збувалися.
Як стверджує статистика, за 125 років він мав рацію всього лише у 39% випадках. Незважаючи на ці дані і на те, що бабаки живуть не більше 15 років, члени Клубу Бабака стверджують, що Філ – справжній метеоролог і щорічно п’є чарівний еліксир, який продовжує йому життя ще на 7 років. Щороку десятки тисяч туристів збираються 2 лютого у Панксатоні, аби подивитися на цього синоптика. Рано вранці елегантні джентльмени у фраках і циліндрах будять Філа. Він вилазить із нірки й віщує погоду.
В Україні є теж звірята-метеорологи. Це бабаки Тимко з села Гайдари (Харківська область) та Мишко зі Львова. Згідно з традиціями, бабак прокидається від зимової сплячки на свято Явдохи, тобто 14 березня. У цей день він повинен вилізти з норки та просвистіти тричі. Потім знову бабак лягає на іншу сторону і так спить до Благовіщення.
Крім того, бабака розташовано в нижній правій частині герба Луганщини та в самому серці найбайбаківської геральдики — Міловського району Луганщини. Зараз, схоже, на деяких територіях нашого вкраїнського родича Філового тимчасово "віджали". Сподіваємося: повернеться і запророкує, вже допомагаючи синоптикам України. Тому що бабак — то наше все.