У польському місті Ряшеві 13 – 14 березня проходив Форум "Європа – Україна" – непогана можливість для донесення власної позиції до європейської аудиторії. Спробую висловити враження від заходу через низку тез.
Про гібридну агресію готові говорити. Зміни у тональності учасників Форуму помітні у певній ретроспективі. Його учасники з країн ЄС все активніше говорять про агресивні дії РФ все більш наполегливо, з прикладами, акцентами, проте не варто очікувати від них вирішення українських проблем або формування потужної трансдержавної позиції. Надто багато у ЄС тих, хто хоче порозумітися з Путіним заради business as usual.
Путін пропонує подвійних хабар європейським країнам. Звісно, це не відбувається відкрито, проте достатньо переконливо. Російське політичне керівництво пропонує низці країн Старого Світу подвійний хабар. З одного боку, у Москві готові суттєво зменшувати обсяги постачання енергетичних ресурсів, які, нагадаю, не перебувають під санкціями. З іншого – Росія готова купувати значні обсяги європейських товарів з високою доданою вартістю, забезпечуючи країнами ЄС економічне зростання. Небагато європейських політиків готові відмовитися від подібних пропозицій.
Енергетична зброя є потужною. Фактор NordStream-2 для європейської політики є дуже потужним. Тому Україна має зосередитися не лише на його критиці та прагненні протидіяти цьому газопроводу, але і формуванні іміджу нашої держави як надійного транзитера. Березнева газова криза, спровокована "Газпромом", дала Україні нові козирі, якими необхідно скористатися розважливо та ефективно.
Гібридна агресія стрімко поширюється. Непрямі методи ведення агресивних дій – далеко не новина у міжнародних відносинах. Проте сьогодні швидкість та інтенсивність поширення інформації в сучасному світі є такими, що агресору достатньо залякувати громадян різних держав, а не захоплювати їх. Відбувається потужна псевдо-гуманізація агресивних дій, яка не скасовує відповідальності агресора.
Потрібно дізнаватися більше про сусідів. У регіоні Центральної та Східної Європи на тлі глобалізаційних процесів існує ілюзія, що ми знаємо про своїх сусідів практично все. Це не так, і об’єктивним підтвердженням цього є нинішній стан польсько-українських відносин. Проте ця проблема є актуальною і для інших країн Європи, де набирають сили популістські та консервативні рухи, де суспільства відчувають потужний вплив російської пропаганди та технологій гібридної агресії.
Україна не може спиратися виключно на імідж жертви. В ЄС з різних причин не всі поділяють українського ставлення до Росії. Тому говорити виключно про "останній рубіж" на шляху "кремлівської орди" не варто. Потрібні інші, зрозумілі європейцям аргументи – раціональні, зрозумілі, які дозволяють розкрити можливості України, її потенціал та можливості у загальноєвропейському контексті.
Випадковостей не буває. Цікаво, що Форум проходив на тлі скандалу зі звинуваченнями Терези Мей на адресу Росії в отруєнні колишнього полковника ГРУ ГШ РФ Сергія Скрипаля. Цей каталізатор подій може допомогти західним політикам та представникам експертного середовища краще розуміти "Ху із містер Путін" та позбавитися ілюзій щодо змін у політиці Кремля після президентських виборів у Росії, що пройдуть 18 березня.