Класики літератури завжди вирізнялися уніфікованістю особистої біографії. Дати життя-смерті, список звань і книжок, обов'язкове ліберально-демократичне минуле часів "проклятого царизму". Вже за епохи руйнування канонів, всі вони одомашнилися, зійшли з п’єдесталів до читача і стали персонажами популярних романів і "однофамільцями" футболістів.
Богдан Коломійчук. Візит доктора Фройда. – Х.: Фоліо, 2017
З випадкової зустрічі на вулиці, коли головний герой мало не розпрощався з життям під колесами візника, починається ця неймовірна історія. Нічні кошмари, нудна праця в конторі, заздрість до більш успішних колег та їх коханок з боку тихого провінціала, що потрапив до гамірної столиці, стають причиною неврозу. Звісно, вирвавшись з лабетів смерті, він потрапляє до рук досвідченого психіатра, того самого уславленого доктора Фройда. І читацька насолода від впізнавання методів світила науки з його методом звільнення "підсвідомого" починає вже з перших сторінок. "- Все це досить лавно... пробачте, досить давно зі мною... – мовить наш герой на прийомі. – Як ви чудово обмовились, – посміхнувся доктор. – У мене пересохло в горлі, – виправдався Німанд і виразно глянув на графин з водою. Перехопивши його погляд, психіатр наповнив склянку і поставив її перед Якубом.- Насправді, ви хотіли сказати "Все це лайно", – незворушно пояснив Фройд, – але свідомість нагадала вам про виховання". Діагноз сексуального невдоволення, звісно, при цьому був поставлений слушно, але чи не пов'язана хвороба із вбивствами жінок, які почалися після візиту нещасного клерка? Комісару зі Львова, до якого звертаються по допомогу, намагається розслідувати зв'язок між маніяком, що вбиває повій, і сумними досягненнями, так би мовити, сучасної науки. Психіатрія неодноразово ставала в пригоді каральній медицині, але чи впорається вона цього разу не з інакомислячими, а з кримінальним злочином, що стався на початку минулого століття?
Ніл Ґейман. Небудь-де. – К.: КМ-Букс, 2017
Життя головного героя цієї містичної книги круто змінилося після того, як він допоміг незнайомці, за якої гналися наймані вбивці. І був би сюжет типово "англійської" історії звичайним собі містичним трилером, якби її автор не працював свого часу з великим містифікатором Террі Пратчеттом. І тому "Небудь-де" – чудовий роман у жанрі міського фентезі, в якому живуть занепалі ангели, наречені-втікачі і дівчата, які відкривають всі двері. Нижній Лондон, який поглинув головного героя – чарівний світ темних провулків, горищ та каналізації, що існує паралельно з реальним містом – виявився привабливою альтернативою нудного життя обивателя. Тут загублені ключі виявляються не буденної дрібничкою, а відмичкою від раю, і навіть ниці пристрасті недругів – це помста Бога і зведення порахунків з усім світом. Чи варто казати, що сірий і нудний офісний побут героя, який повернувся у фіналі додому, не зміг утримати його від подальших пригод і, відповідно, втечі в чергову фантазію.
Андрій Кокотюха. Коханка з площі Ринок. – Х.: Фоліо, 2016
Період, описаний у цьому ретро-детективі, насправді мало вивчений в українській історії. Що вже казати про його "наповнення" життєвим матеріалом, яке вдалося авторові роману на славу. Дев’ять місяців окупації Львова російськими військами, яка сталася одразу після початку Першої світової війни у 1914 році, заповнені в автора карколомними пригодами його улюбленого героя, адвоката Клима Кошового. Цього разу, кинутий до в’язниці за доносом і обвинувачений у зраді, він чекає на вирок, який у ті часи був суворим. Адже наш герой мав славу палкого оратора, не раз стаючи в обороні національних інтересів, а цього разу він захищав на процесі "мазепинця", який в часі заборони всього українського, висловив протест проти назви "малоросійський". Загалом постать адвоката Кошового в романі змушує згадати про видатного харківського правника Миколи Міхновського. Утім, будучи ув’язнений, як свого часу згаданий автор маніфесту "Самостійна Україна", герой роману потрапляє не на румунський фронт, а в пекло не менш карколомних подій, що сталися у Львові. Несподівано вбивають Божену Микульську, коханку офіцера генерального штабу царської армії. Що це було? Здійснення попереджень щодо колабораціонізму, адже їй не раз погрожували, засуджуючи зв'язки з російськими офіцерами? Розслідувати справу, а точніше, зам’яти її, як небажану і повну делікатних деталей, призначають колишнього в’язня. Якому, додамо, доводиться, борючись з окупантами, відстоювати сумнівну честь відомої львів’янки.
Леонід Ушкалов. Шевченко від А до Я. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017
Своєрідному руйнуванню офіційного канону і одомашненню образу Кобзаря присвячена ця унікальна абетка-енциклопедія "Шевченка від А до Я". "Яка була улюблена пора року у Шевченка? – питаються видавці, а також автор книжки. – В які очі він любив задивлятися – карі, блакитні, а може, зелені? Про що він думав, дивлячись на зірки?" Цілком можливо, що, отримавши таємний ключ до біографії класика, діти і дорослі не просто дізнаються про талановитого живописця, прозаїка, поета, драматурга, співака, актора, скульптора та фотографа Шевченка, але й полюблять його як близького друга. Принаймні, художник книжки, Анастасія Стефурак, намагалася показати Тараса Григоровича різним: малим, юним, веселим, романтичним, зрілим. "Ми можемо побачити Шевченка, який, загорнувшись у плед, читає Шекспіра і попиває чай, – розповідає вона. – Шевченко, який бачив фламінго і пеліканів, який малює і співає; його улюблені страви і елементи одягу".
Денис Мандзюк. Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909-1944. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017
Найцікавіші у цій захопливій книжці про футбол в Галичині початку ХХ століття, звичайно, авторські версії й оцінки тодішніх футбольних подій та інтриг. Не менш приємний бонус до історії матчів, а також життєписів популярних у міжвоєнні роки футболістів, маємо у вигляді добірки фейлетонів наприкінці дослідження. Так само важливо відтворення мовного середовища тієї епохи, коли наша українська спортивна термінологія тільки починала з'являтися, баскетбол називали "кошиківкою", хокей – "гаківкою", а футбол став "копаним м’ячем". "Українці тоді не мали власної держави, потрібно було боронити свою ідентичність, – зауважує автор. – Футбол став одним із найдієвіших засобів для цього. Аби довести зверхність над опонентами, не треба було вдаватися до дипломатичних інтриг чи силою демонструвати свою непокірність. Достатньо було знайти 11 спритних чоловіків, одягнути їх в однакові сорочки та випустити на поле. Перемоги над польськими і єврейськими командами піднімали дух українців. Товариські зустрічі проти "закордонних" гостей з Ужгорода чи Чернівців ставали справжнім національним святом. Футболістів вважали героями або зрадниками – залежно від результату. Недарма ж спортивні турніри тоді називали "мистецтвами", а їхніх переможців – "мистцями".