Кажуть, у деяких наших сусідів цього нема. І ми пишаємося, неначе воно є. У нас є воно, народовладдя. Тобто чиєвладдя? Понад півроку тому народ знову делегував владу черговим своїм обранцям. Між тим, відбувся черговий нонсенс: таким чином, через вибори, влада перейшла з рук народу в руки народу. Подлубаймося в поняттях, і тоді, можливо, ми обов’язково/ частково наблизимося до розуміння, що ж в Україні в політичному плані відбувається. Насправді.
Поняття "влада – народу" і "влада – громаді" дуже близькі. Різниця в тому, що влада у руках громад – схоже, дієва європейська практика, яка в кінцевому рахунку означає дійсний контроль влади народом і організацію життя згідно із цим контролем. Пострадянське ж старе поняття, до якого, зрештою, ми і вдалися після Майдану – "влада народу" – є запозичене з європейської маґдебурґії, але перевернуте, – гарне гасло означає владу у руках окремих партійних орґанів, яким на невизначений термін делегована… вся повнота влади.
Повноваження реальної громадської, тобто народної влади в нинішній ситуації нами, крім парламенту, як громадою делеговані місцевому міському голові та виконкому. Однак якщо ми спитаємо себе, чи скрізь в Україні перебуває нинішня влада в наших руках як територіальної громади, то навіть діти скажуть: ні, не перебуває. Легко сказати: давайте контролювати владу. Як правило, навіть зараз (особливо зараз, зважаючи на те, що нас ще й відволікають від предмету стеження воєнні справи) ніхто з нас особисто не в праві вплинути на продаж та оренду місцевих природних чи комунальних багатств, ніхто не в силах більш ніж частково вплинути на розцінки по комунальним платежам за газ, світло чи воду. Ніхто не може вплинути на ціни на проїзд і, тим більше, на ціни харчової продукції на ранках та в магазинах. Ніхто, врешті-решт, не може вплинути також і на ситуацію на наших маленьких батьківщинах з освітою чи лікуванням. Щасливі винятки є. Але коли говорити про сотні тисяч місцевих громад, то вище сказане "ні, не перебуває" – правило.
Так. Ми можемо публікувати статті з критикою новообраної влади. Якщо редактори газет, в тому числі й належних територіальній громаді, захочуть їх розмістити. Ми можемо виходити на мітинґи протесту. Якщо місцевий виконком це дозволить. Можемо критикувати ті чи інші дії або бездіяльність обраної нами влади на кухні. І це головне! Але принципово вплинути на неї, любу владу, ми не можемо.
Іноді – і це відчуття часто повторюється – складається враження, що ми не є господарі власної землі і її багатств чи навіть господарями власних прав, а просто є гостями у себе вдома. Справжні ж господарі вище перерахованих чеснот просто гостинно терплять нашу присутність ось уже упродовж 24 років. Абсурдне відчуття, чи не так? Але правда в тому, що майже кожного таке гостьове відчуття хоча б раз за життя, а відвідує.
Це бридке почуття вічного гостювання у власному домі пов'язане з тим, що органи, яким ми, як територіальна громада, делегуємо повноту законодавчої та виконавчої влади, вочевидь, справлялися увесь цей період зі своїми обов’язками не найкращим чином. Тому що, якщо мер міста, виконком та депутати, яким делегують у сесійні зали всю силу повноти влади – на своєму місці, то подібні відчуття у територіальної громади не повинні виникати. Навіть за Януковича, не те що Порошенка.
Дуже важливим поняттям є чистота намірів людей, які перебувають у владі. Сьогодні – політика в Україні по-іншому просто не працює, а пробуксовує. Та ця "чистота" має просту, перевернуту догори піраміду: треба потрапити у владу, щоб відстоювати власні інтереси. Це стосується не тільки нардепів, а й місцевих рад. Про це поняття "ідуть у владу, щоб дерибанити", знає і територіальна громада, і ті, хто туди заради цього йде – тобто місцеві політики. Вони можуть сто разів закидати своїм опонентам "давайте займатися не політикою в сесійній залі, а добробутом громади", але ця вправа – вдавання, що діють вони на нашу користь, якщо придивитися пильно, є всього-на-всього мімікрією під опікування інтересами територіальної громади. Ми, як територіальна громада, тисячі разів були обдурені цією вдаваною чесністю намірів перед мікрофоном, нас дурять зараз і ми ризикуємо бути одуреними владами ще не раз.
Розвінчування влади на кухні та злочинів можновладців у масмедіа за умов фактичної бездіяльності нас самих як територіальної громади нічого не дасть. Тому що контроль влади передбачає не тільки критику. Аби дійти до автобусної зупинки, ми з вами зазвичай послуговуємося двома ногами, а не однією. Однак для того, щоб жити краще, ми 24 роки поспіль у кращому випадку надаємо чомусь перевагу непевним стрибкам на одній нозі. Коли ж нарешті завдяки власним титанічним зусиллям критичного розвінчування підлоти можновладців ми дострибуємо таки до зупинки, то… там із подивом і розпачем дізнаємося, що автобус у краще майбутнє знову вирушив без нас.
По-друге, і без жартів, і головне: наш контроль влади має бути вправою безкорисною. Коли ми критикуємо владу тільки тому, що вона краще їсть і вдягається, ніж ми, чи коли цей чинник заздрощів є визначальним при створенні нової політсили, то ніякого принципового зрушення в майбутньому, ніякого покращання просто не може відбутися. Одні негідники просто змінять у кріслах інших негідників. Чому? Тому що корисливість – це готовність стати негідником в ім'я чогось, якоїсь ідеї, яка спочатку навіть може здаватися благородною.