Колись джинси – то була рожева мрія для зовсім нерожевих, а цілком повноцінно сповідуючих власну дорослість радянських підлітків. Оскільки моя мама, звичайна медсестра, отримувала 80 рублів, особисто для мене джинси були недоступними: як інтернет для більшості теперішніх українських бабусь. У 1980-ті, провезені в СРСР переважно як корабельна контрабанда, вони коштували щонайменше 100 рублів. Радянська преса висміювала це західне лахміття – як спецовочний одяг для фермерів (і, щоправда, ковбоїв). Та від цього вони не переставали втрачати в мріях зашореного в спецівку коричневого радянського піджака підлітка. Аби назбирати подібну денімівську суму коштів на винятково модний одяг підліткові тоді потрібно було відмовлятися від щоденних шкільних сніданків у 30 копійок приблизно впродовж кількох шкільних навчальних років. Звісно, прискорити процес втілення журавля мрії в синицю джинсу на стегнах могли щорічні різдвяні та велокодні свята: таємно від піонервожатого, класного керівника та решту комуністичних ідеологів наші бабусі та дідусі збільшували в ці свята капітал онуків від 5 до 25 рублів щосвята. Однак, одного щасливого Різдва наколядувавши аж 90 рублів, і в глибині серця геть не вірячи такій неймовірній фінансовій оборудці, я зрадив мрію, придбавши замість джинсів, за якими ще потрібно було пополювати на чорному ринку, цілком легальний фотоапарат "Зеніт Е", який у мене потім успішно "сперли" в поїзді.
Для теперішніх підлітків моя розповідь виглядає як казка Шарля Перро. Зараз джинс – не тільки не предмет розкошів, денім і справді перетворився на досить елементарний, хоч унаслідку праці модельєрів і не менш вишуканий одяг. Мій друг якось розповідав про свою першу поїздку за союзних сересерівських часів до Індії. Там його здивували дві речі: райтери в чалмах, що на кожному кроці проонували написати "листа родичу". Не знаю, що зробила з цим популярним на індостані бізнесом доба всесвітньої мережі Інтернет, але в 1980-ті багатьом просто письменним людям здатність до мистецтва правпису часто рятувала життя в прямому сенсі слова. Але помітно більше друга вразили товстезні баби, які ледь могли протиснутися салоном літака дорогою додому. Дорогою до Індії то ще були елеґантні тітки та дівчата, на роздутих до неправдоподібності жіночих форм бабів їх перетворили 5-6 пар джинсів, нап`ялених контрабандно: деякі в 1980-1990-ті зробили на цьому статок.
Заходи та акції до Дня деніму (Дня джинсів) проводяться в останню середу квітня. Вперше виник в 1999 році в США в знак підтримки протестів жінок італійського парламенту проти рішення Верховного суду Італії у справі 1992 року про зґвалтування.
Це здається неймовірним, але джинси мають своє свято: 2019 року День джинсів, або День деніму, припадає на сьогодні, 24 квітня. Це буде ювілейний джинсовий день, 20-й. Мільйони по всьому світу одягають джинси, аби підтримати постраждалих і поширити знання про всі форми сексуального насильства і методи протидії їм. Така ідея закладена в свято після резонансної постанови Верховного суду Італії в 1998 році по справі від 1992 року, коли вирок за зґвалтування був скасований, оскільки судді вважали, що, тому що жертва була одягнена в обтягуючі джинси, вона, можливо, стимулювала ґвалтівника, і тим самим дала свою згоду на цей акт. Уже наступного дня жінки в італійському парламенті прийшли на роботу в джинсах на знак солідарності з жертвою. Вони тримали в руках плакати з написом "Джинси: алібі для зґвалтування". 1999 року Патриція Ґіґґанс, виконавчий директор Лос-анджелеської комісії з розслідування нападів на жінок, зробила День джинсів щорічним заходом. Відтоді носіння джинсів в День деніму стало символом протесту проти хибних поглядів на сексуальні домагання, наруги, напади і зґвалтування.
Історія джинсу розпочалася, коли 24-річний еміґрант з Баварії Леві Стросс заснував у Сан-Франциско у 1853 році майстерню з пошиву штанів для гірників та золотошукачів. Джинси "на болтах", винайшов уродженець Риги, тоді з Російської Імперії, Джейкоб Девіс. У ті часи тканини, що використовували для пошиву цих легендарних штанів, відправлялися з італійського порту Ґенуя, і на тюках ставили штамп місця відправлення "Genes".
Американці-отримувачі читали штамп на свій манер: "Джинс". Але свою сучасну назву джинси отримали лише в середені 20-го століття. Коли у Стросса закінчилися запаси наметового брезенту, він закупив щільну саржу в Німі, Франція. Звідси пішла назва тканини denim (de Nimes — з Німу). У 1867 році корабель, на якому перебувала партія тканини, замовлена Леві, потрапив у шторм. Бочки з фарбою "індиго" розбилися й кілька рулонів просочилися синьою фарбою. Однак підприємець не викинув зіпсовану тканину, а пошив з неї штани, які розійшлися моментально. Так майбутні джинси одержали свій знаменитий синій колір. Ця легенда жива дотепер, але довести, що справи склалися саме так, неможливо — архіви компанії "Levi's®" загинули під час землетрусу в 1906 році.
У 1998 році з-під землі в штаті Невада робітник відкопав старі джинси, і їм було 120 років. Ці джинси були викуплені їх же виробником на Інтернет-аукціоні за 46 тисяч 532 долари. На історичній батьківщині джинсів можна купити пару від 25 до $200. В Україні джинси коштують від кількох десятків гривень (секон-генд на вагу) до 16 тисяч грн за пару на сайтах.