Хто там був – 5 книг, в яких не сміються

25 февраля 2019, 14:45

/ Фото: Pixabay

Ні, мова у цих книжках не про радянську армію, в якій, як відомо, хто був, той в цирку не сміється. Автори описують щось більше за травматичний досвід власного дитинства, юності-зрілості та мужніння в умовах загниваючого совка. Річ у тому, що "тоталітарну травму" мають не лише ті, що краєчком долі захопив життя у Радянському Союзі – іноді навіть самі тексти про це завдають невимовного болю. Завдяки якому, додамо, й можливе очищення від офіціозу картонного минулого, що дарує нам у сухому залишку приватне життя "живої" людини. 

Саша Малый. Я там был. – К.: Каяла, 2018

Реклама

Історія героя цих оповідань, начитана автором на аудіодиску – наче сухий і нервовий пунктир,що окреслює долю цілого "загубленого" покоління в епоху пізнього совка. Київська богема, макова соломка, КГБ і художники, велосипед "Україна" і "Операційний гінекологічний довідник", який читає чотирирічний Сашко. Іноді скупий та лаконічний стиль оповіді в цих сумних і веселих бувальщинах починає нагадувати справжній код, за яким свої впізнають своїх, якщо, звісно, вам довелося мати таке дитинство з юністю в обіймах Родіни-матері. "А я беру банку трехлитровую и туда ее бросаю, и быстро бинтом перемотал. А сверху кучу резинок, чтоб бинты держались. Посмотрел. Все четко. Маме, чтоб не боялась, показал. Поставил под свою кровать. Пошел на "Фантомаса". Отец дежурил по полку…" За сюжетом, який все ж таки присутній у цьому своєрідному "романі" з епохою – робота героя в театрі у Києві, на будівництві в Німеччині, на зборі яблук для Володимирського і Бессарабського ринків і ще на кількох екзотичних посадах, що залишилися далеко позаду в царстві радянського абсурду. Який, наче рукописи і фото близьких та знайомих , все-таки горять на вічному вогні розхристаної пам’яті.  "Было поздно. Сидело много людей за длинным столом. Пили и шумели. Возле входа елка стояла в игрушках. Я зашел, когда она только разгоралась. Они ничего не заметили, веселясь. Потушили, слава Богу". Загалом життєві оповідки, синкоповані авторським тембром і майстерно виписаними текстами – мабуть, найкраще з того, що може запропонувати нам жанр "усної" історії, з якої складається наше "живе" життя.

Елена Стяжкина. Розка. – Х.: Фолио, 2018

Реклама

У цій книзі донецької письменниці – чотири повісті про те, яким було життя до війни, і про те, як війна не закінчується поверненням з фронту. Раніше у героїв збірки було життя – нехай темна, убога, але своя. "Там, за рекой Кальмиусом, где мы жили раньше, были параллельные улицы. Длинные, через весь город… Можно было долго гулять. Дойти до аэропорта, посмотреть на самолеты и вернуться обратно, – розповідають в повісті "Розка" про донецьке життя-буття. – Я не могу жить в Киеве. Здесь в квартире солнце. Теперь, в этом новом мире, уже сказано кем-то, что мучиться не надо". Повість "Ключи" – історія про філософа та його пошуках Європи. "Набросок и "Сан Габриэль"" – про людей, які не знають і не хочуть знати про окопи, обстріли, смерті та подвиги. "Фуга" – історія роздвоєності, що розповідає про те, як гіршого можна вигнати і тим перемогти, а кращого – не боятися і визнати своїм другом. Всі разом повісті збірки – про довгий і важкий шлях додому.

Виктор Ерофеев. Русская красавица. – Х.: Фолио, 2018

Реклама

Цей роман свого часу – а саме наприкінці 80-х – наробив чимало галасу в радянському суспільстві, де сексу, як відомо, "не було". Адже саме це заперечує молода провінціалка, яка приїздить завойовувати Москву – під час одного з таких "небувалих" актів її старий коханець помирає, і народитися має від нього… наче в казці Пушкіна – те, від чого героїня змушена бігати "руським полем", спокутуючи свою провину. Загалом самому автору роману зажди закидали "невідповідність" епосі, називаючи графоманом, провокатором і функціонером, хоч він й входив до опального альманаху "Метрополь". І основним мотивом його трилогії, куди увійшла "Русская красавица" (а також "Страшный суд" і "Энциклопедии русской души")залишається не стільки блюзнірство, скільки безжалісне висміювання ідеологічних конструкцій, що склалися в Росії протягом останніх століть, породивши такі поняття, як "русский Христос", "народ-богоносец", "русский мессианизм" і т.д. "Новый Бог, – вирішує цю проблему Єрофєєв, – будет, конечно, непредвиденным. Нежданно-негаданным. Выскочит очень страшным. В перьях или в шубе? фаллическим? вагинальным? смешанно-андрогенным? порнографическим? ученическим, как десятилетняя кукла? Скорее всего – попсово-придурочным, как все прошлые боги, но с учетом новой тоски и high-тек дострижений".У будь-якому разі, роман блискучого публіциста і талановитого критика цілком можливо, що досяг рівня "шедевру", як нагадують видавці, і нам залишається лише перевірити це, прочитавши "Русскую красавицу".

Марія Галіна. Мала Глуша. – Х.: Фабула, 2018

Молода практикантка Роза з першої частини цього роману, позначеного, як "фантастична сага часів застою", не відразу здогадується, що її колега – сертифікована відьма. І що глузливий шанувальник – мисливець на демонів, ліквідацією яких займається таємничий відділ в приморському місті. Напередодні Олімпіади чистять від бомжів і спекулянтів не тільки Москву, і не тільки від них – Одеса, що вгадується за сюжетом, не менше потребує "відділу очистки", оскільки суховантажі з танкерами можуть завезти (і завозять-таки) заморську заразу. Серед якої, додамо, не лише блохи з тарганами, але й істоти з потойбічного світу: демони, сукуби та інша потолоч, і затишна радянська мелодрама в стилі "Службового роману" обертається на сучасний трилер в дусі "Потойбічного" і навіть "Чужого". У другій частині роману містика переходить в метафізику, парочка героїв вирушає в Малу Глушу – таку собі радянську Лету – щоб, потрапивши до світу мертвих, визволити звідти своїх коханих: чоловік – дружину, жінка – сина. Похмура історія про загробні краї, суть якої в тому, що треба відпускати минуле, аби жити сьогодні, мріючи зазвичай про "світле майбуття".

Тарас Мельничук. Моє ліплення оленя. – Брустурів: Дискурсус, 2018

У цього видання майже детективна історія. Свого часу таємничим дилером був запропонований на продаж архів поета, який вдалося викупити за чималі на той час гроші. Виявилося, що він містить невідомі твори метра прикарпатської поетичної школи, з яких і склався корпус текстів цієї збірки. Поруч із віршами приміщений авторський рукопис, який довелося довгий час розшифровувати. Зате тепер маємо дорогоцінний доробок поета, якого називають Князем Роси, одного з найоригінальніших, найгеніальніших і найтрагічніших українських митців ІІ половини ХХ століття. "На обкладинці – фото капелюха Тараса Мельничука: – пише упорядник збірки Мирослав Лаюк, – думаю, під тим капелюхом – маленький олень, замість слона Антуана де Сент-Екзюпері. Сподіваюся, олень, якого ми зліпили, застрибне вам прямісінько в серце".