Поїзд уже хвилин зо десять як торохтів у напрямку півдня, коли, захекана, заплакана і засмучена дівчина ввалилася в купе з валізкою, шукаючи свого місця. Пасажир зліва пожартував: мовляв, спритно ви наздогнали поїзд. Однак насправді все було дещо інакше: на київському вокзалі у бідолашної витягли гаманець, – із усіма грошима, картками, документами, квитком до Маріуполя. Дівчині, щоправда, пощастило: умовила начальника поїзда, однак наслідки вуличного мікроконфлікту змушували її схлипувати навіть уві сні, в який та миттєво, щойно голова відчула подушку, провалилася. І тут я пригадав інший випадок: Одеса, шоста ранку, жінка виходить у незнайомому їй місті і зараз же зустрічає жвавого вусаня в ориґінальній формі, морського капелана Сергія Безвершенка, і він якось одразу береться допомагати їй і словом і ділом.
В Україні слово "капелан" — все ще нонсенс зі словника новітньої історії. Потребу в священниках поза межами церкви і спільноти вірян ми відчули на власній шкірі, хіба що коли розпочалася війна. Ще у травні 2013-го, на міжконфесійному форумі в Будинку офіцерів, урядовці та науковці або відверто визнавали за ідеєю капеланства невчасність, або – прозахідні корені і непотрібність. Звичайно, були люди, яким, обходячи заборони, перепони і небажання зайвої мороки в начальства, і до 2014-го вдавалося потрапити в армійські підрозділи; чи за ґрати до перебуваючих у перманентному стресовому напруженні "зеків" та міліціонерів; до лікарень, де люди поступово конали від раку, аптечних передозів та байдужості позбавленого хабаря лікаря\сестрички. Однак усі ці капеланські акції та місії носили радше приватно-локальний характер. Це були подвиги небагатьох душпастирів-капеланів, яким просто вдалося прорватися за залізобетонну завісу, буцімто законодавчо окреслену між державою та релігією.
Ситуація корінним чином змінилася 2014-го, коли разом із добровольцями на лінію фронту вирушили сотні добровільних священників, десятки яких залишилися жити в шанцях, — передовсім греко-католики та протестанти, перш за все ті з людей, які поклали за власну мету перебувати там, де іншим людям є найтяжче. Відповідною постановою діяльність капеланів була узаконена президентом. Однак, якщо провести опитування, ніхто досі не скаже вам ясно, хто такий капелан. Навіть мій друг, водій автобуса, член помісної церкви, з подивом зводить очі догори: мовляв, капелан, хто це? Дійсно, хто?
Навіть, і особливо тепер, це слово переважно асоціюється з армією. Мовляв, закінчиться війна, і потреба в особливих людях, які готові служити ближньому в особливих же обставинах зникне. Це було б напівправдою, якби разом із воєнним горем ампутовані кінцівки відросли, щезли батальні сни і були якимось чином ліквідовані людські вчинки, здійснені ними у війну. Але сни продовжують снитися, рани — боліти, а гріхи — мучити. Хоча сам термін "капелан" дійсно започатковано за часів життя святого Мартина, архієпископа міста Тур 317–397 рр., офіцера в Галлії. Якось побачивши жебрака, котрий не мав вбрання й дрижав від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ ("капу") й половину віддав жебракові. Той явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування в армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали "капелою", а священика, який служив у ньому, почали називати "капеланус", – лат. capellanus (капелан).
Сьогодні діяльність і сам термін "капелан" розуміються набагато ширше, ніж армія, шпиталь та тюрма. Я уже згадував Сергія Безвершенка та інституцію морського капеланства в Одесі в рамках міжнародного товариства Sailor’s Society. Мені особисто відомі капелани, які, як волонтери, приватним чином, поєднуючи фах і місію, працюють на залізниці (можливо, вони колись матимуть кімнату для прийому на кожному вокзалі України). Є капелани, які уже працюють навіть у муніципалітетах (наприклад, Руслан Бондаренко в Кам`янському), допомагають як волонтери у спортивних клубах тощо. Вони навіть збирають власні з`їзди та конґреси. Так 24-27 вересня, на ІІІ Конґресі капеланів, організованому Асоціацією професійних капеланів України, капелани зібралися, аби, як сказала Лора Когут, капелан з передової, "відчути підтримку, зустрівшись з собі подібними". Переважна більшість із трьох сотень учасників того форуму – капелани воєнні. Або з передової (алгоритм: майдан-волонтерство-окопи), або з військових частин, розкиданих в Україні, які завтра відправляться на передову. Що шокувало, так це те, що за чотири доби перебування серед представників різних релігій (від православних і баптистів до харизматів та старовірів) я так жодного разу і не почув жодної конфесійної суперечки. А ще: жодного слова — ні доброго, ні лихого — про країну-аґресора. Відчувалося, як ці рідкісні з-поміж нас люди цінують кожну хвилину, проведену разом, і що їм – не до пусто-порожніх міркувань. Між іншим, були присутні ректори учбових закладів, зокрема НАУ "Острозька академія", які пропонували капеланам "довчитися", якщо вони ще не мають належної освіти. Уперше в історії українського капеланського руху було піднято питання про можливість створення профспілки капеланів. З подачі Людмили Айсин, капелана добробату "Айдар", було розглянуто проект Закону України про капеланство за редакцією Оксани Білозір. Олександр Костюк, голова комітету з питань резерву ЗСУ громадської ради при Міністерстві оборони України, повідомив про можливість попиту на 30 000 муніципальних капеланів при формуванні 28 000 об`єднаних територіальних громад, де капелани могли би, займаючись виховною роботою, сприяти формуванню громадського резерву нацармії. А Олександр Малко, лікар-хірург із Харкова, засновник Інституту Ресурсної Медицини, запропонував власну концепцію розвитку медицини в України "як саме охорони здоров`я, а не просто хвороболікування". Крім-того, нарешті написано і презентовано Гімн Українських Капеланів, автором якого став Руслан Кравчук із Дніпропетровщини.
І все-таки, чи дають подібні заходи відповідь на запитання, хто такий капелан? Існує безліч термінів, які намагаються окреслити цей вид людської діяльності з різним ступенем точності, підкреслюючи ту чи іншу рису — їхню працю в особливих умовах, квоту релігійної причетності в їх діяльності, напрям (фах) діяльності (приміром, у США існує 4000 корпоративних капеланів, їх винаймають компанії штибу "Кока-кола", аби покращити продуктивність праці та атмосферу в колективі). Мій друг, майор Девід Джозеф Вільямс, капелан військово-повітряних сил США, пропонує просте і ємне визначення: "Якщо священник або пастир посланий і має служити, передовсім, своїм вірянам, то капелан — служить усім людям, всім, хто тільки поруч".