У книжках цього весняного огляду стається так, що любов – до батьківщини, історії, власного міста – іноді "накладається" на кохання героїв. Яке, як виявляється, здатне міняти погляди на всі вищезгадані геополітичні цінності, залишаючи лише звичайнісіньку жагу до життя. А тут вже недалеко й до гріха – хоч в Японії, хоч в Україні. Утім, ліки на цю "хворобу" так само додаються до всіх запропонованих сюжетів.
Тоні Моррісон. Кохана. – Х.: Фабула, 2017
В основу цього роману, нині визнаного вже класичним, покладено реальні події в американському штаті Огайо, що сталися наприкінці XIX століття. Жага до життя, рабовласницькі стосунки, родинна трагедія і всепереможна любов матері до доньки – ось основні колізії, що досі роблять "Кохану" найцікавішим жіночим чтивом сьогодення. Гріх, про який ідеться у цьому романі, справді смертний, адже скоєно злочин, після якого розпочинається містика. Утім, навіть після жахливої трагедії образ дочки, втілений у привиді, не може зникнути з материнського серця, а генетичну пам'ять і невигойну образу, випалену в серці, не можна приглушити заявами про рівність і єдність білих і афроамериканців. Роман "Кохана" був удостоєний Пулітцерівскої премії (1988), а згодом на її авторку чекала Нобелівська премія (1993). До речі, під час отримання нагороди авторка заявила, що немає "жодного відповідного пам'ятника, дошки, надгробку, стіни, парку, фойє хмарочоса", які б увічнювали пам'ять людей, забраних у рабство і привезених в США. "Немає навіть крихітної лавки біля дороги, – уточнювала вона. – І оскільки такого місця не існує, книга буде грати цю роль". Після палкої промови авторки роману у важливих історичних місцях, пов'язаних з рабством в США, почали встановлювати "меморіальні" лавки на знак скорботи і прощення.
Ісабель Альєнде. Японський коханець. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017
Історія кохання, розказана в цьому міжнародному бестселері, перекладеному 37 мовами і розпроданому в кількості 67 мільйонів примірників, відсилає нас у минуле. В якому, а саме в Польщі 1939 року захопленій Німеччиною, починається шлях героїні... у майбутнє. За сюжетом, перед початком Другої світової війни юну дівчину відправляють до родичів в Сан-Франциско, де вона закохується в сина японського садівника. Незабаром закоханих розлучають трагічні події Перл-Харбора, коли родину коханого перевозять до табору для інтернованих. Таким чином, історія кохання приміщена, у свою чергу, в контекст світової історії, формуючи не альтернативний, а швидше авторський погляд на феномен пам'яті. Надалі дія відбувається в будинку престарілих у Сан-Франциско, де молода дівчина стає повіреною 81-річної героїні, допомагаючи навести лад в особистому архіві і спогадах. Власне, все, що вона почула, та про що написала популярна чилійська романістка – це трагічна історія життя і кохання, така ж бурхлива, як все ХХ століття. І навіть шлях її героїні чимось нагадує долю авторки "Японського коханця". "Протягом усього життя я була чужоземкою, – згадує письменниця. – Була дочкою дипломатів, потім політичної біженкою, зараз іммігрантка. Я не належу жодному місцю, тому можу про це говорити, це мій власний досвід".
Міла Іванцова. Моя бабуся спала з Саган. – К.: КМ-Букс, 2017
Героїня цього роману працює над перекладом легендарної французької письменниці, паралельно переживаючи власну любовну драму. Тож у тексті перемежаються події як її власного життя-буття, так і майстерно заверстані в основну тканину твору пригоди героїв-героїнь з недалекої історико-культурної перспективи. З вищезгаданих подій скроєна ціла історія про студентське життя 90-х, в якому аморфно-лірична Поліна-сирота, вихована бабусею-француженкою, захоплюється своєю мужньою подругою-галичанкою Стефкою, а також її пізніший роман із доволі брутальним фіналом. Словом, школа життя не для малят – животій тепер у такому "викресленому" форматі, що має вигляд найнятого каземату-квартири, й пиши листи до вигаданого друга. Щоправда, може з’явитися справжній Ромео у вигляді колишнього військового Богдана, який лізе тобі в душу й персональний комп’ютер, але це справжньої підкладки роману не стосується. Що ж до своєрідної альтернативної історії, яку іноді нагадує сюжет цього роману, то вона має незвичний як на нинішню українську словесність з її беззастережним "пірнанням у минуле" вигляд чудових вставних новел, і навіть скромної вставної повістини. Разом із героїнею ми дізнаємось про те, як насправді склалась доля у тієї ж Франсуази Саган, чий переклад їй замовили, а також довідаємось, як саме французькі дівчата потрапляли після війни до Радянського Союзу. Ну, і що з усіма ними, включно з класиками літератури, відбувалося.
Маргарита Сурженко. Квартира київських гріхів. – Брустурів: Дискурсус, 2017
У новому романі молодої луганської авторки, що нині мешкає в Києві, маємо наповнення класичного сюжету суто "українським" крамом з гріховної колекції сьогодення. Герой цієї фантастичної історії потрапляє в квартиру на Саксаганського до семи гріхинь, прекрасних містичних панянок, які знайомлять його з рідним київським середовищем, от лишень з іншого, "гріховного" боку. " Наша робота – каже одна з них, – змушувати вас проходити випробування, падати дуже низько, робити дурниці. Але за це ми даємо вам справжню насолоду". Отже, Лінь, Лють, Жадоба, Ревність, Насолода, Хтивість і Ненаситність розкривають столичному молодику-ріелтеру очі на його рідне місто. Здається, ніхто не може протистояти спокусі, навіть він сам, що цілі дні проживає під наглядом усіх сімох власниць квартири і заодно цілого мегаполіса. Прикладом доброї роботи усіх гріхинь слугують кількість дорогих авто на вулицях (Жадоба), скажені розпродажі в крамницях (Заздрість), аварії та вбивства (Лють), розбиті серця і поруйновані шлюби (Хтивість, Ревність, Насолода). Утім, авторка роману – не голлівудський продюсер, який якщо залишає надію, то виключно на продовження притчового сюжету, у неї, як загалом у житті, існує панацея. Варто якомусь із героїв "лише згадати, що його дії і рішення спровоковані гріхом, він відразу ж знаходить у собі силу бути людиною".
Ірвін Ялом. Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. – Х.: Клуб Сімейного дозвілля, 2017
Коли автор цієї книжки – відомий лікар-психотерапевт – збирав свою групу для колективної терапії, він навіть помислити не міг, що стане письменником. І лише вислухавши всіх своїх пацієнтів і випробувавши ідею застосування екзистенціальних переживань у терапії, зрозумів, що лише художнє оповідання зможе розкрити суть трагедій, з якими йому довелося зітнутися. Отже, десять оповідок, десять типових історій, які розгораються до рівня притчі. У кожній із цих оповідей між рядками чутно: "Я хочу! Я хочу!" Одна пацієнтка плаче: "Я хочу повернути мою померлу доньку", але в той самий час не піклується про своїх двох синів. Інший грубо заявляє: "Я хочу трахати кожну жінку, яку бачу", а у самого рак лімфатичної системи вже проник до кожної клітини хворого тіла. Ще один скиглить: "Я хочу, щоб у мене були батьки, справжнє дитинство" – та ридає над трьома листами, котрі не в змозі розпечатати й прочитати. Одна стара леді хоче бути вічно молодою, бо не може вилікуватися від нав’язливого кохання до чоловіка, молодшого від неї на тридцять п’ять років. Причому завдання автора було не змусити героїв своїх оповідань стати інакшими, а зрозуміти, як вони витворилися на персонажів, які живуть кожен у своїй казці.