По життю відчувається, та й філософські роздуми спонукають до цього: я не прихильник десяткової системи обчислення. Занадто багато розлогих, розумово неосягненних та непроґнозованих результатів закладено, коли рахуєш від одного до десяти, закривши очі, в одній із заглиблень світу. Я прихильник двійкової системи обчислень, в якій немає особливого вибору. Де "0" – це пошук кохання, а "1" – очікування любові, або навпаки, аби все це в сухому залишку давало надійне "2".
Біблія говорить, що не добре прожити людині на самоті: "І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього"(Буття 2:18). Але схоже, з самого дитинства кожен із нас — хлопчик чи дівчинка — поводиться так, ніби стовідсотково хоче уникнути самоти.
Це проблема сексу, статі, розмноження, основного інстинкту, але не тільки. Сторічна бабусенька поруч з 120-річним дідуганом у отворі сусіднього вікна так само мило "звучать", як і немовлята двох протилежних статей, що мило перецвірінчуються в своїх колясках, доки їхні мами в ботфортах та з осиліконеними вустами діляться секретами обличчевого крему.
Весна — період, коли розцвітає не тільки навколишня природа, а й найпотужніша її розумова частина — людство. І найчастіше останнім часом вона розпочинається 14 лютого — в день Валентинових привітань.
Звичайно, чимало з нас уже знають, кому належить їхнє серце — а відтак і кому та як адресована нинішня валентинка, подарунок, ода у віршах на коліні, поцілунок, чи просто телеграма з захмарно-далекої тубільної Арґентини чи Австралії (якщо не встиг приїхати сам). Але Валентинів день — це передовсім гімн коханню як такому. Самій його можливості. Самій його несподіваності. Властиво — його вічності і невідворотності вічності кохання.
Аби насолодитися великою і навіть найбільшою любовію власного життя у нас властиво завжди є два способи: очікувати, доки вона прийде — відірвавшись пелюсткою з тенет космосу прилине при випадковій зустрічі в кафе чи невипадковому спогаді про вірність якоїсь людини, що поруч, упродовж ось уже ген-ген якого часу. Або "ломонутися" на всіх вітрилах у пошуку кохання: аби самому вирвати любов з попіднебесних приписів долі, самому відчинити йому двері навстіж, власноруч здійснити своє ж щастя.
Практика свідчить: в обох випадках — і пошуку й очікування — можна як помилитися з обранцем, так і отримати власну другу половинку аж до стадії "бабушка рядишком с дедушкой". І все-таки люди з дня у день, із року в рік, від Валентина до Валентнна застосовують обидві моделі любовної гри або двійкової системи полюбовного обсчислення.
І нема на те ради. Людина створена, щоб кохати. І вона шукає, очікує, сподівається й отримує потвердження власній упевненості: кохання, саме твоє, не чиє-будь, є, і його не може не бути.
Навіть ті, кому зрештою доведеться на самоті провести всі дні свого життя до кінця (і вони цього ще не знають, і аби не дізналися) очікують в сакраментальний День святого Валентина таємничого власного дива, або принаймні натяка на диво. І оце відчуття прагнення в кожному – хто любить, і хто ще полюбить, і хто відштовхне своє кохання, і в тому, хто таак і не дотягнеться рученятами до нього — дуже прекрасним є відчуттям, само по собі нагадуючи диво. Передчуття дива — вже воно. Відчуття твоєї, саме твоєї любові в повітрі, яке все ще прагне примерзнути до твоїх щік і носа, – це вже любов.
Я не вірю в стріли купідона, але я вірю, що люди обов’язково стрінуть одне одного: якщо тільки не розминуться. Для страви кохання будь-що є гарною приправою. Але, певно, найкращою з добавок є воно саме. І ти не знаєш, яке воно буде в цей день Валентина. Навряд чи омріяне і сплановане в голові: як ти це вже давно собі визначив до свята. Може, столичний денді, сьогодні ти зустрінеш свою дівчину в маркеті, але чомусь одягнену як селянку. Може, твій ладо — зовсім не стрункий леґінь, а оцей півтораметрового зросту шкет, що промайнув по зустрічній стрічці в метро, назавжди запам’ятавши тебе, власну долю. Але все може трапитися і цілком навпаки: він — лицар на білому коні мерса, вона — донька адмірала з мальдівських островів, а зовсім не Попелюшка. Кохання — така штука, яка ніколи не обирає. Для нього, для кохання є чужі закони, правильності, стандарти тощо.
Я зустрів своє кохання якраз тієї миті, коли констатував подумки, зиркаючи в бік знайомої приятеля: "Ні, ця дама для кого завгодно — лише не для мене!" Лихо в тому, що я не знав, що назавжди, щастя — що ми досі разом. Нищівна сила жіночої суті, як сказав класик? Чи руйнівна звитяга суті чоловічої, про яку він забув додати? На День Валентина про закоханих (щодо закоханих, закоханим) можна додати словами з того ж роману Павла Загребельного "Я, Богдан":
"Рукам, губам, очам, волоссю, бровам, віям, плечам, усьому тілу легкому й летючому хай буде добре завжди й повсюди, і хай буде воно благословенне в своїй щедрості, красі й щасті".