/ Фото: Pixabay
Продовжуючи спостерігати переростання загострення американо-іранських відносин у повномасштабний регіональний конфлікт, у попередніх матеріалах уже були розглянуті протиріччя сторін та залучення Британії до конфлікту, зараз можна зазначити, що найважливішим процесом останніх днів стала активізація російської зовнішньої політики у Перській затоці. Відчуваючи, що "війна всіх проти всіх" може перерости з теоретичної у практичну площину та зашкодити власним інтересам, Російська Федерація вирішила стати безпосереднім учасником конфлікту, а точніше його медіатором.
Хоча "танкерна війна" поки не спровокувала масштабний конфлікт, різке загострення ситуації відкрило дипломатичний фронт боротьби за збереження миру у регіону та у Перській затоці. Бажаючи отримати статус рятівника, Великі Держави почали пропонувати власне бачення регулювання ситуації. Цим вирішила скористатися і Росія: Москва опублікувала власну Концепцію колективної безпеки у Перській затоці.
Навіщо це Кремлю
Не треба забувати, що пострадянська Російська Федерація є дуже активним гравцем на Близькому Сході: у порівнянні з Радянським Союзом, Росія Володимира Путіна не обтяжується ідеологічним поглядом на речі та може проявляти певний "гнучкий підхід" до вирішення тих чи інших питань. Таким чином, маючи, на думку аналітичного центру "Brookings", найбільш успішну зовнішню політику на Близькому Сході, Москва змогла побудувати більш-менш дружні відносини з усіма країнами регіону: навіть у випадку Саудівської Аравії, яку Трамп вважає справжнім рупором своєї близькосхідної стратегії, Володимир Путін має справжні приятельські відносини з де-факто правителем нафтової монархії наслідним принцом Мухаммедом бін Салманом.
Крім принципу "доброго друга" для всіх держав, РФ має усталену систему регіональних союзів: Москва зберігає дружні стосунки з Сирією, після певного розвороту президента Ердогана у бік відновлення Османської імперії з Туреччиною, та з Іраном. Хоча цілковитими союзниками Стамбул, Москву та Тегеран назвати не можна, у випадку "війни всіх проти всіх" ці держави з більшою вірогідністю підтримали б один одного.
Щоправда, Росія, як і всі інші близькосхідні гравці, зовсім не зацікавлена у війні: без активного втручання з боку Москви регіональні союзники типу Ірану та Сирії будуть переможені американською армією, що у майбутньому дестабілізує конфігурацію регіону, під яку РФ так намагалася підлаштуватися.
Саме тому Кремль зацікавлений у забезпеченні миру, точніше миру на власних умовах. Вже згадана російська концепція вирішення ситуації передбачає відмову від силових методів вирішення конфлікту, демілітаризацію, боротьбу проти тероризму та, найважливіше, створення Організації безпеки і співробітництва Перської Затоки ( ОБСПЗ), регіональний аналог ОБСЄ, куди б увійшли регіональні держави, РФ, США, ЄС, Індія та Китай.
Такий сценарій Кремлю дозволить реалізувати всі свої цілі: врятувавши регіон та Іран від війни, Росія отримає репутацію та імідж миротворця, що у майбутньому відкриє двері до активного діалогу з усіма регіональними країнами та перетворить Іран на певного боржника Москви. Крім цього, створення ОБСПЗ дозволяє Російській Федерації включитися у боротьбу за контроль над Перською затокою, традиційну сферу впливу Сполучених Штатів. У такому випадку наявність 5 флоту США у затоці не слугуватиме більше запобіжним клапаном, роль якого візьме на себе ОБСПЗ.
Російська позиція розходиться з американським варіантом регулювання ситуації, згідно з яким воєнні кораблі Вашингтону будуть грати роль "доброго поліцейського". Чи вдасться РФ вже втретє, після невдалих спроб кінця 1990-тих та 2004 року, реалізувати свої наміри, покаже час, проте, одна річ залишається зрозумілою: Москва вже зрозуміла як треба використовувати іранську кризу у своїх цілях.