На грані у книжках цього огляду перебувають не лише герої контркультурного підпілля – богемні художники чи поети – але навіть звичайні злодії та пияки. Об’єднують же їх усіх так само не обставини життя чи спосіб існування, а те, що може утримувати на поверхні – віра, кохання, дружба чи обов’язок.
Алістер Кроулі. Щоденник наркомана. – Х.: Фоліо, 2018
Автор цієї книги, серед попередників якого – Едгар По і Вільям Берроуз, за життя вважався чаклуном, послідовником Мороку, найбільш культовою фігурою "темної" літератури ХХ сторіччя. Хоч насправді – і це підтверджує "Щоденник наркомана" – нам розкривається творчість поета, філософа, зрештою, просто "живої" людини, який жив на грані життя й смерті. Утім, марно сподіватися, що книга розповідає про наркотики, адже в час, коли жив Кроулі, відвертість не була в пошані, натомість все "смажене" ховалося серед історії про людські стосунки, кохання, дружбу. Цього разу історичне тло – це Париж і Лондон, про який розповідається у першій частині книги. Життя богеми, опускання на дно, куди засмоктує щоденне вживання речовин, які нібито збуджують творчу уяву. Вижити вдається не кожному, і тому потрібен вчитель, який виступає вже в другій частині. Саме тут мова про таємне вчення Кроулі, яке обґрунтовує бажання людей вживати наркотики, надихаючись станом зміненої реальності.
Щепан Твардох. Морфій. – Х.: Фабула, 2018
Дія цього психологічно-історичного роману відбувається восени 1939 року в окупованій Варшаві. Капітуляція Польщі, німці в місті, "за два тижні на двісті років назад", як каже головний герой, син німецького аристократа й польської патріотки, який до останнього захищав свою батьківщину. На вулицях – "будинки з підбитими очима, будинки з оскальпованими дахами, будинки з вительбушеними помешканнями", крамниці розграбовані, гендлюють з рук: "англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати". У суспільстві, де повно перевдягнених польських офіцерів – тривожна атмосфера очікування: чи то до табору інтернованих, чи то тікати за кордон, де, озброївшись танками і гарматами від союзників, бити німців аж до Берліну. Відомо, чи усе те завершилося. Тож не дивно, що основний стан нашого героя – роздвоєння, так авторові зручніше описувати стани його зміненої свідомості. "А все ж прокидається. Прокидаюся. Прокинувся", "Сидить, сиджу, в голові паморочиться", "Виходжу. Вийшов, місто не моє". І далі все в стилі "треба встати й піти знайти купити випити", єдино що зробити це фізично майже неможливо – у місті німці, в голові, як пригадуєте, паморочиться, наступна зупинка – більш дієві засоби. Тобто морфій, сексуальні втіхи, візит до коханки (дружина з сином мріють поїхати геть) та інші варіанти самознищення.
Хуліо Кортасар. Усі вогні – вогонь. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018
Автор цієї збірки завжди вважався культовим письменником ХХ століття поряд з рештою представників латиноамериканського "магічного реалізму" – колумбійцем Габріелем Гарсією Маркесом, мексиканцем Карлосом Фуентесом, парагвайцем Аугусто Роа Бастосом, перуанцем Маріо Варгасом Льйосою. Що ж до цієї його збірки, то варто згадати, що в Україні виходило лише три книжки Хуліо Кортасара, але "вогняна" справедливо вважається одним з взірцевих видань його малої прози. В якій, додамо, буденна реальність змішується з романтичною давниною, як-от в оповіданні, що дало назву книжці, в якому історія кохання розгортається на тлі бою гладіаторів. Загалом до цього видання, присвяченого пам’яті першого перекладача Хуліо Кортасара українською – Юрка Покальчука (1941–2008), ввійшли п’ять перекладених ним і вперше випущених 1983 року видавництвом "Дніпро" оповідань у новій редакції Сергія Борщевського. Також спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання зі збірника "Усі вогні – вогонь", які відсутні у виданні 1983 року.
Чарльз Буковскі. Жінки. – К.: КМ-Букс, 2018
Після "Поштамту" – книжки й періоду життя – в житті автор-героя цієї збірки оповідань настали зоряні часи. Тож не дивно, що "Жінки" – це суміш еротики, яка тільки може бути у затятого пияка, замішаної на "похмільній" філософії та чорному гуморі. З оповідання до оповідання жінки змінюють одна одну, ситуації мигтять, як у калейдоскопі, а сам головний герой – п’ятдесятирічний Генрі Чинаскі – нарешті відчуває, що прийшов його зоряний час. Звісно, роман біографічний, як більшість книжок автора, зокрема задум написати "Жінок", за словами самого Буковскі, з’явився після того, як він прочитав "Декамерон" Бокаччо, бажаючи і собі написати "низьку, вульгарну комедію". У будь-якому разі, сам він вважав цей твір найкращим своїм романом.
Жан Жене. Щоденник злодія. – К.: Видавництво Жупанського, 2017
Цей одіозний роман – найвідоміший твір автора, якого Жан-Поль Сартр називав "Святим Жене" Насправді ж, як пише він сам, "зрада, крадіжки та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки". Загалом "Щоденник злодія" – це роман, зухвало названий автобіографічним, про життя злодія-гомосексуаліста, який отримує задоволення, естетичне і інтелектуальне задоволення від скоєних ним самим розпусних дій. Це роман одночасно і провокація, і одкровення; цей твір, яке вибиває читача з колій, перевертає всі моральні цінності, які тільки можна вигадати. Жан Жене – чи не найодіозніша фігура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: "Розкішнішої прози, ніж у Жана Жене, годі знайти, не існує агресивніших п’єс, ніж у нього, я не читав більш поетичних і жахливіших творів, ніж його".