/ Фото: Pixabay
Герої цих книжок намагаються змінити своє життя, а в результаті змінюється мало не весь довколишній світ. Але чи почуваються вони через це вільними? Адже соціум, в якому відбуваються зміни, пов’язаний безліччю законів і правил, з яких, власне, й складається життя у сучасному світі.
Лоран Гунель. Я обіцяю тобі волю. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Автор цієї книжки входить до п’ятірки найкращих белетристів Франції. Його новий роман – це щемлива історія про справжні цінності, яка нагадує одночасно і детектив з розслідуванням, і гірку мелодраму. Адже все починається інтригуюче, коли під спалахи камер з річки у Ліоні дістають не просто легендарний корабель-ресторан, на якому починала кар’єру відома співачка, а уламок цілої епохи. Чому навчить ця подія людей і зокрема головного героя роману, журналіста Сема Бреннана? Що ж до старої співачки, дочки француженки та ефіопа із Джибуті, яка здобула міжнародну славу співачки, а пізніше стала кіноакторкою, то її свого часу обожнював увесь світ, вона підкорила Голівуд, але відрізнялася від інших зірок. Не чванилася, завжди трималася як людина вільна, не скута рамками ані продюсерів, ані жур¬налістів, ані іміджу, ані навіть успіху. Настільки вільна, що одного дня покинула все в зеніті слави й присвятила себе міжнародному фонду підтримки дитячої освіти. Відтак подія з підняттям корабля зворушила не тільки її, змусивши поринути у спогади про далекі 60-ті, коли її покинув коханий, і вона звернулася до загадкового чоловіка, члена братства – таємного ордену, який успадкував знання предків про функціонування людської психіки й здатен змінювати життя. Заінтригувала ця сучасна подія й журналіста, адже чим не сенсація: на кораблі знайдено рояль, на якому грав піаніст, який, по суті, навчив співачку любити і музику, і гармонію, і саме життя… Але хіба тільки її? "- Скажіть, Семе, ви вже думали про назву? На щоденнику Сибіль Ширдон її не було. Назва! Ні, Сем про це не думав… Як же назвати… Зненацька в голові майнула ідея – ідея-блискавка, так ніби то Сибіль нашепотіла її Семові на вухо. Сем усміхнувся, глибоко вдихнув й відказав: – Я обіцяю тобі волю".
Дуглас Коупленд. Гравець 1: що з нами станеться. – Х.: Фабула, 2020
Вже у першій оповідці героїня цього роману, яка летить на побачення через знайомство в Інтернеті, уперше за багато місяців відчуває, що її життя – "справжня історія, а не просто низка подій, записаних у щоденник,- фальшива лінійність, накладена на хаос у спробі людства знайти сенс у своєму непевному існуванні тут, на Землі". Загалом автор роману, відомий зокрема такими міжнародними бестселерами, як "Покоління Х", "Викрадачі жуйки", "Гей, Нострадамусе!" та ін., будує свої твори так, що вічні філософські проблеми (як і проблеми вічності, життя людини і світу) розкривається у них через буденне. Тож і цього разу він пропонує відповідь на питання про те, Скільки потрібно часу, щоб життя людини повністю змінилося, вона переосмислила усе своє життя, відкрила у собі нові, ще досі невідомі почуття і, можливо, Бога. Отже, крім згаданої героїні на інтернет-побаченні, маємо бармена-невдаху, пастора-утікача і жахливу катастрофа, яку неможливо пояснити з невеличкого коктейльного бару, де зникли Інтернет, електрика і вода. І де від усіх небезпек захищають лише поспіхом забарикадовані двері. Чи зможе ця ситуація змінити героїв і заодно весь світ?
Елена Стяжкина. Пересказы. – Х.: Фолио, 2020
Регіон, звідки родом авторка цієї збірки , за визначенням тамтешніх мешканців завжди грішив містикою, метафізикою та іншими нереальними речами. Зокрема Донецьк там був не один, а цілих два, герої оповідань могли перетворюватися в качку і жіночу шпильку, а в даному випадку вони не навіть не впевнені чи живуть взагалі. Зате живе повноцінним життям протез у ветерана, сувенір і зайшлий африканець, що вивляється Святим Петром, і ще багато речей, на які ми майже ніколи не звертаємо уваги. І навіть живі люди з довгого, як дорога в дюнах, сімейного епосу теж були б приречені на забуття, якби не авторка, яка, нарешті, дає їм волю, розповідаючи про них у тому самому "нереальному" стилі донецької школи. В якій все так тісно пов'язані, навіть поіменно. Точніше, за прізвищами – Олена Стяжкіна, Олег Зав’язкин... "Согласно посланию апостола Павла к коринфянам, если что-то не перестает, то это – любовь. Хотя Лидия не уверена, что все на семинаре поняла правильно. Лидия не перестает удивляться соусу песто, звуку, с которым лебеди машут крыльями, своему имени, тому, что Николай умеет играть в шахматы, футбол и покер".
Марія Микицей. Dolce Vita. – Брустурів: Дискурсус, 2019
Авторка цієї книжки майстерно дотримується негласних, але "фірмових" правил, прийнятих у "станіславському феномені" прикарпатської літератури, до якого вона належить: максимум "живого" життя, жодних жахіть, оскільки романтичний пафос традиції це передбачає. "Я не люблю вбивати своїх персонажів, – звіряється вона. – Роблю це у виняткових випадках, коли нема куди подітися і коли смерть стає не закінченням всього, а початком нового витка сюжету і нової метаморфози. А потім може з’ясуватися, що це й не смерть, а якесь фіґлярство чи ошуканство". Тож не дивно, що її роман – це історія дивної дружби і ще дивнішої любові, історія здійснення найсокровенніших бажань, навіть якщо для цього потрібно чекати півжиття, історія про неповторність і загадковість кожної миті, а ще про неможливість знайти відповіді на всі запитання. "Софчин батько називати доньку Кармелітою навідріз відмовлявся, хоч сама Софка малою визнавала тільки друге своє ім’я, але у школі ситуація кардинально змінилася: Кармеліта Шпондюк – це було занадто контроверсійно навіть для доньки математички, тому вона навчилася відгукуватися на Софію, Софійку, Софу, Софі, Соньку і, звичайно, Софку...".
Еріх Фромм. Втеча від свободи. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019
Автор цієї книжки розкриває перед читачем саму суть свободи, чим вона є для сучасної особистості. Адже основоположник психоаналізу Зиґмунд Фройд говорив: "Більшість людей насправді не хочуть свободи, тому що вона передбачає відповідальність, а відповідальність лякає людей". То, можливо, втеча від свободи цілком прийнятна для більшості? І чи існує зв’язок між авторитарними режимами та втечею від свободи? Як пояснити той факт, що деякі люди добровільно відмовляються від незалежності, віддаючи перевагу рабству й обираючи конформізм? Чому свобода може спричиняти почуття самотності, страху та безсилля? І чи справді свобода має дві форми – хорошу й погану? Еріх Фромм розглядає феномен свободи і відповідає на ці одвічні питання.