Український шлях успіху розпочнеться із суспільного усвідомлення, що енергоефективність – не просто умова економічного розвитку країни. Це – індикатор самодостатності держави. А також – маркер її готовності бути на передовій інноваційного розвитку, залучати технології майбутнього і мати з них зиск.
Будемо відверті, Україна наразі не належить до світових інноваційних диктаторів в енергоефективності. Однак блискавичні світові технологічні трансформації дають шанс і останньому стати першим. Раніше шлях країн із третього світу у перший займав кілька десятиліть. Сінгапур чи Японія – найбільш успішні приклади геополітичного та економічного домінування – виборювали свої місця під сонцем впродовж 20-30 років. Натомість нині є можливість долати марафонську геополітичну дистанцію за спринтерський час. Для цього варто бути у інноваційному тренді, збільшувати державну планку амбіцій, позбуватися інерційного мислення і традиційних геополітичних уявлень.
Тренди визначають лідери. В енергетиці та енергоефективності – це Ілон Маск, у прогнозуванні і візуалізації технологічного розвитку – Рей Курцвейл – штатний футурист компанії "Google". Аби бути серед перших, мусимо ловити їхню хвилю, триматися її течії й акумулювати її енергію. Ці маркери мають вже сьогодні ставати маяками технологічного розвитку України.
Хочемо ми, чи ні, але вони визначатимуть технологічний ландшафт країни наступного десятиріччя. Серед стратегічних акцентів наступних 10-15 років – максимальна енергоефективність, широке використання сонячної енергії, здешевлення її технологій, зокрема у робототехніці, до рівня максимальної доступності, розвиток формату розумних мереж "SmartGrid". Для України це особливо важливо, з огляду на нашу історичну вразливість від ринків вугілля та вуглеводнів.
Пріоритети енергоефективності маємо закріпити в стратегічних програмних документах, що визначають технологічний розвиток рух країни, зокрема імплементувати директиви Європейського Парламенту і Ради 2012/27/EU та 2010/31/EU впроваджувати на усіх можливих рівнях – у реформуванні житлового сектору, промисловості, наукових дослідженнях, високотехнологічних проектах.
Відтак ринок ЖКГ ставатиме більш якісним, рентабельним і конкурентним. Модернізувати системи обліку, залучити споживача до управління попитом на енергетичні ресурси. Усвідомлений облік і ощадливе споживання – запорука дієвої енергоефективності. Впровадження систем керування попитом (Demand Response) є ключем до оптимального і розумного енергоспоживання, так зараз це мрія, але тільки від нас залежить час її реальності. Приміром, якщо постачальник електроенергії матиме змогу впливати на зменшення чи збільшення температури нагрівання води бойлерах споживачів, то у межах громади, міста, області та усієї країни це стане суттєвим чинником споживання енергії. Управління споживанням — корисне і важливе, як споживачу, так і постачальнику.
Україна вже зробила перші визначальні кроки. Розробивши разом з експертами, небайдужими депутатами, міжнародними партнерами, складні технічні законопроекти – парламентом, нарешті, після довгих умовлянь і переконань прийнято Закони "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" і "Про енергоефективність будівель". Вони дозволяють впроваджувати кращі європейські практики та запроваджувати процеси управління споживанням. Це – можливість почати жити за європейськими правилами життя. Цей правовий фундамент реформи відкриває шлях широкому застосуванню механізмів Фонду енергоефективності, закон про який прийнято тижнем раніше.
Громадяни матимуть змогу отримувати фінансовий і технологічний ресурс, аби зменшити власні витрати і забезпечити власну енергоефективність. А держава таким чином зніматиме із себе тягар тотального субсидіювання споживачів і дотування виробників.
Згадані документи пропонують українцям маршрутну карту енергоефективності. Це дозволить нам, зрештою, позбутися надмірного тиску комунальних тарифів. Закони наближають нас до зменшення енергоспоживання до європейського рівня, який в Україні наразі, уп’ятеро вищий, аніж у ЄС. Держава запроваджує енергетичну сертифікацію, із визначенням класу будівлі та рекомендаціями щодо зменшення енергоспоживання.
Принципово, що Закон "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" покладає обов’язок встановлювати будинкові лічильники там, де вони відсутні на оператора зовнішніх інженерних мереж – тобто постачальника теплової енергії або води. Той зобов’язаний встановити лічильники тепла впродовж року, а води – за два роки. Якщо він цього не зробить, на нього, а не на споживача, держава накладатиме штрафи. Причому, оскільки розмір внесків за встановлення, обслуговування та заміну лічильника встановлюватиме орган місцевого самоврядування, то оператор не зможе штучно завищувати вартість встановлення лічильника, так само як і в подальшому його обслуговування. У той же час власники (співвласники) будівлі мають право самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку.
Мешканці будинків, де будуть встановлені лічильники, платитимуть менше, аніж за встановленими штучно показниками та нормативами. Адже постачальник вже не зможе перекладати на споживача необгрунтовані понаднормові втрати. Після встановлення лічильника споживач буде отримувати рахунки лише за реально спожиті ресурси. Облік дозволить контролювати енергоспоживання, стимулюватиме до ощадливого використання тепла і води, енергоефективності. І так впливатиме на зменшення комунальних платежів.
Практика засвідчує, що за рахунок енергоефективних заходів громадянин може досягти значно менших комунальних платежів. Приміром, встановлення лічильника тепла та ІТП дозволяє знизити платежі домоволодіння за опалення на 30%, а це – близько 400 грн із кожної квартири щомісяця. Натомість комплексна термомодернізація зменшить рахунки за опалення удвічі і більше. Звісна річ, подальша термомодернізація вимагає більших інвестицій, як із боку споживача, так і держави, яка стає його партнером. Але отриманий результат все одно виправдовує витрати. Термін окупності таких інвестицій складає два-три роки, а надалі споживач матиме щомісяця і щороку відчутну економію.
Штатний футурист компанії "Google" Курцвейл прогнозує, що до 2030-го сонячна енергія за доступністю задовольнятиме практично усі енергетичні потреби людини. Це означає, що ера вугілля і вуглеводнів добігає кінця. Україна мусить враховувати стратегічні напрямки розвитку у визначенні пріоритетів енергетичного інвестування на період до 2035 року. Таким чином, у зв’язку із очікуваним заміщенням традиційних нині видів палива на відновлювальні джерела енергії, залучені у сектор інвестиції мають бути направлені на впровадження нових видів генерації.
Вибір генерації має враховувати розвиток технологій і прогнозну цінову кон'юнктуру. Згідно стратегії розвиток української енергетики до 2035-го передбачає підвищення рівня енергоефективності та охорони довкілля, запровадження стандартів будівництва "пасивний дім", реконструкцію ТЕЦ за європейськими екологічними стандартами.
Цей український підхід загалом відповідає світовим уявленням і очікуванням. Важливо стратегічно синхронізувати українські реформи із технологічним розвитком світу. Український технологічний ландшафт, зокрема енергоефективний, має бути адаптованим і зрозумілим сучасному світу, який будує життя за індикаторами Маска чи Курцвейла.