Пекельне вогнище, що спалахує в фіналі однієї з цих книжок, чи вкрадена книжка на початку другої навряд чи зігріють серце сумирного християнина, але точно підігріють цікавість до того, як виховуються "антиклерикальні" та "злодійські" смаки. І ще більш цікаво буде дізнатися, як, нарешті, в третій книжці обидві іпостасі – геній та злодійство – зазвичай зійдуться в одному й тому ж героєві авантюрного сюжету.
Колм Тойбін. Майстер. – Х.: Фабула, 2018
Епохальний роман про письменника, який перенісся з Америки до Європи у пошуках слави, грошей, розвитку власної творчості. Натомість криза середнього віку руйнує всі плани, змушує ненавидіти театр, для якого пише герой, і чекати натхнення, шукаючи його в оточуючому житті. "Коли він жив у Парижі, – згадує він свою епопею, що припала на кінець XІХ століття, – усі навколо вдивлялись у лиця інших, шукаючи прихованих свідчень, уважно дослухалися до розмов у бажанні почути найменший натяк на щось іще. У Нью-Йорку чи Бостоні такого не було, та й у Лондоні, коли він туди переїхав, теж люди дозволяли собі жити відкрито, без ніяких секретів, якщо, звичайно, не хотіли створити довкола себе атмосферу нарочитої таємничості". Набридлі зустрічі, щоденні інтриги, театральні лаштунки. Згадуються і трапляються такі уславлені імена-постаті, як Альфонс Доде, Оскар Уайльд, Натаніель Готорн, автор роману "Червона літера".
У романі, крім сюжетних ходів та фабульної інтриги, не бракує роздумів героя про природу творчості, причини занепаду, а також тонкого англійського гумору. " – Я сказав племінниці, що ваша любов до Лондона перевищує любов до життя,— сказав Генрі Ґоссу. – І це – найщиріша правда,- відповів гість. – Але це не робить честі життю".
Треба додати, що книга була відзначена Дублінською літературною премією, вона увійшла в короткий список Букерівської премії, стала романом року за версією газети "Los Angeles Times", однією з десяти кращих книг року за версією газети "The New York Times".
Карлос Руїс Сафон. В’язень неба. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Цей таємничий роман, сповнений містики, секретних знаків і карколомних пригод, починається з фатального візиту підозрілого незнайомця до книгарні. Після якого, звичайно, звичний хід речей, думок і подій у добропорядному сімействі власника руйнується, оскільки його продавець – не той, за кого себе видає. Загалом це історія у відомого іспанського письменника тягнеться вже віддавна, і Цвинтар забутих книжок – не метафора, а справжній лабіринт, який рухається дійство на протязі цієї трилогії. Сюжетні злочини, фабульні крадіжки, жанрове шахрайство – все, що відбувається з героями, обертається в колі літератури, видавничої справи, редакторських стосунків.
"Пакунок, видобутий з надр шафи, лежав на письмовому столі Ісаака. Коли я ледь торкнувся його пальцями, пил, що тонкою плівкою вкривав згорток, здійнявся в повітря хмаринкою порошинок, що замінилися в променях світильника, який тримав Ісаак ліворуч від мене. Праворуч стояв Фермін, що розклав свій кишеньковий ножик і простягнув мені. Ми всі перезирнулися. – Ну, будь що буде, – промовив Фермін".
Тож мова у романі здебільшого про кінець 1950-х років, Барселону, де заокеанська культура сприймалася більш контрастно – на традиційному тлі класичного болеро, кориди і чорнокосих красунь. Екзотичний Луї Армстронг по радіо, американська зірка Кім Новак у конічному бюстгальтері в трилері Альфреда Хічкока. Не кажучи вже про лабіринт з книжок у таємничому місці, більшість з яких виявляється взагалі нетутешнього походження.
Роберто Арльт. Свято заліза. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко
Пекельне вогнище, що спалахує в фіналі цієї п’єси навряд чи зігріє серце християнина, але принаймні підігріє цікавість до того, в який спосіб виховувалися антиклерикальні та антивоєнні смаки, які, втім, виявилися не на часі в період її написання. Отже, це трагічний фарс 1940-го року, створений аргентинським класиком, чий доробок стоїть стоять в одному ряду зі спадщиною Хуліо Кортасара. Водевільні ситуації за стилем нагадують Бальзака і Мопассана, драматичні сценки свідчать про вплив Шекспіра, а згаданий фінал відсилає до п’єси "На дні" Горького, в якому, якщо пригадуєте, стається людська трагедія, яка всього лише псує настрій компанії. Герої в аргентинського автора не кращі – дружина фабриканта, споглядаючи яку "то в декорованому салоні "ролс-ройса", то в золотавому кріслі ложі Великого театру, хто б міг подумати, що ця пані, на чиїх руках сяють такі коштовності, неписьменна грабіжниця", її чоловік, "дурний як пень, щедрий як скнара і вдячний як змія", монструозний синок, підступний слуга, демонічний коханець, священик-хабарник. Одного, наче у класичній драмі, спокушає Фавн, другого застерігає Ангел-охоронець, але всі герої варті одне одного, всі з потаємними думками, подвійним дном, підступними намірами.
Загалом, якщо згадати, що в період між двома світовими війнами світова драматургія вкладалася у пацифістське русло, маючи за взірець стилістику Джанні Родарі з його "солодкою" тематикою і велетенським тортом замість атомної бомби, який впав на місто, то матимемо цілком "гарячий" драматургічний канон. У цій п’єсі намагаються за будь-яку (людську) ціну обіграти Бога війни (у світі й родині), і крім дружини господаря та її коханця – це той, для кого писав автор "Пригод Цибуліно", тобто син фабриканта. "Діти, народжені після війни, мають душі злочинців", – каже про нього старий слуга, і в цьому була "залізна" логіка, яка утвердиться після прочитання цієї п’єси.
Ирина Лобусова. Королевы Привоза. – Х.: Фолио, 2017
…З приходом більшовиків навіть одеські торговки з Привозу, які за будь-якої влади почувалися цілком комфортно, відчули залізний кулак нового режиму. За сюжетом цього ретророману, військовий комендант міста вимагає непомірної плати з кожної крамнички, з кожного торгового місця, і хоч грошей вже ні в кого нема, але нова влада не вгамовується. Панічного настрою додають знайдені на місцях злочину розтерзані трупи, біля яких знаходять немовлят, і розслідувати все це доводиться детективові, який мандрує з роману в роман в одеські серії. Що ж до яскравості стилю, то іноді оповідь нагадує Бабеля з його "Одеськими оповіданнями", особливо одного з них, "Історію моєї голуб’ятні", експресію якого наслідує авторка. Так само яскраво зображені фольклорні персонажі, які, знов-таки, наче вийшли з блатних пісень, а насправді – цілком реальні герої одеського злочинного життя – Манька Лляна, Дунька Швабра, Яшка Лисий, Васька Черник. Не кажучи вже про легендарного Мишка Японця.
Тетяна Белімова, Андрій Процайло. Яйце-райце, або Мільйон на мрію. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2017
В основі цього авантюрного роману, створеного дуетом авторів – масштабний всеукраїнський проект гри: цікавої, захопливої, веселої. Оскільки ж мова про гонитву за коштовним каменем, що здатен змінювати людські долі, і який сам може стати сюжетом не гірше класичним "Мисливцями за діамантами" Луї Бусенара чи новомодними "39 ключами" Карколомні пригоди, соціальна сатира, комунальний гротеск з історією столичного скоробагатька, мудрого дядька-безхатька та багатьох іншим екзотичних героїв та персонажів. Усе це ігрове дійство обрамлене, тим не менш, "застережними" назвами розділів, що вкладаються у своєрідний лексикон народної мудрості в умовах відвертого капіталізму в одні руки. "Від багача не жди калача", "Добре вкрасти, як є до чого прикласти", "Із брехні податок не беруть".
Фінал роману-гри, як завжди, незавидний, але цього й слід було чекати. "До Києва причалапала осінь, – повідомляють автори. – Підкралася непомітно, по-зрадливому накинувши на літо мокре рядно дощів упереміж зі злим, мов пес, що зірвався з ланцюга, вітром. Дніпро ревів, стогнав, мучився, спокутував, певно, свої гріхи. Ресторан "Яйце-райце" за одну ніч розлетівся на друзки й понісся у Чорне море".