"Військова" тематика у сьогоднішніх книжках в Україні – від зарубіжної класики до рідної сучасності – явище більш ніж симптоматичне. Здається, травматичний досвід у сприйнятті нашої історії – знов-таки, від початку ХХ століття аж до УПА і АТО – ще довгий час, не зважаючи на періоди в літературі, буде відлунювати в творчості майбутніх поколінь.
Джон Бакен. Тридцять дев’ять сходин. – Х.: Фабула, 2016
...Історія цього роману насправді цікава. Майже так само, зауважимо, як карколомна кар'єра його автора, колишнього британського юриста, який був секретарем у верховного комісара імперії в справах африканських колоній, який їздив Південною Африкою в самий розпал Англо-бурської війни (1899-1902). По тому він спробував щастя як видавець і нарешті, перед Першою світовою війною став шпигуном. Щоб сповна зрозуміти гостросюжетний драматизм розказаної історії, варто згадати недавній фільм про Шерлока Холмса з Робертом Дауні-молодшим у ролі легендарного детектива. В якому той блискавично переміщався зі сцени в сцену, змінюючи дорогою вбрання, образ і личину. Те саме – в романі Джона Бакена, чий герой, неперевершений Річард Ханней, що згодом довгий час мандрував по його творам, має здібності перевтілюватися буквально на очах. Природно, "прискорюючи" при цьому сюжет. "Не можна було втрачати ні секунди. Добравшись до Юстон-Роуд, я помчав щодуху. Годинник на вокзалі показував п'ять хвилин на сьому. Купувати квиток було ніколи – не кажучи вже про те, що я так і не вирішив, куди саме їду". Таким чином, протягом буквально двох сторінок роману, наш герой встигає обдурити переслідувачів, переодягнувшись молочарем, дістатися до вокзалу, і поки ви перегортаєте сторінку, вже мчати в потязі назустріч черговій пригоді. А представляється він, знаєте, як? Десь ми це чули, чи не так? Тільки у Джеймса Бонда все це траплялося максимум в 1960-х, а тут, виходить, початок жанру. "- Хто ви такий? – Пробелькотів він. – Мене звуть Ханней, – представився я.- Річард Ханней. З Родезії. Ти мене напевно пам'ятаєш. – Боже правий, вбивця! – Задихнувся він".
Додамо, що в 1935 році "Тридцять дев'ять сходин" були вперше екранізовані великим Альфредом Хічкоком, а в 2008 році режисер Джеймс Хоуз зняв сучасний рімейк цієї драматичної історії.
Джозеф Геллер. Пастка 22. – Чернівці: Книги ХХІ, 2016
Цей роман, виданий в рамках "Вавилонської бібліотеки, стане справжнім подарунком шанувальникам елітарної прози ХХ століття. Та й сам альтернативний видавничий проект, куратором якого виступає Віктор Вінтоняк, директор івано-франківського видавництва "Мантикора", прагне провокувати культурний діалог. Адже в першу чергу саме переклади зі світової літератури є ефективним і доступним способом засвоєння інформації про основні духовні і культурні здобутки людства. Таким чином, "Вавилонська бібліотека" знайомить українських читачів з кращими творами світової літератури та кращими зразками українського художнього перекладу. В даному випадку – це антивоєнний твір "Пастка-22", перший і найвідоміший роман американського письменника Джозефа Геллера, який заснований на його власному бойовому досвіді льотчика Повітряних сил США під час Другої світової війни. Сюжет роману, здавалося б, простий і динамічний, але подвійне дно, як це буває в кращих зразках сучасної американської прози, в ньому, безумовно, присутнє. Головний герой, капітан Джон Йосаріан, вирішує врятувати своє життя, відмовляючись від додаткових бойових вильотів, але перепоною його плану стає Пастка-22 (англ. Catch-22). Завдяки сарказму, чорному гумору, а також фарсу і гротеску, що часом заступає навіть "Пригоди бравого солдата Швейка" Гашека, автор акцентує увагу читача на жорстокості та абсурдності війни. Одночасно висміюючи ідіотизм і користолюбство військової бюрократії. Оригінальний, комічний і одночасно страшний за своєю "військовою" суттю роман "Пастка-22" недарма вважається шедевром сатиричної прози і одним з кращих літературних творів ХХ століття.
Лісові хлопці. Проза про УПА. – Брустури: Дискурсус, 2016
Ця збірка з’явилася друком в результаті проведення першого Конкурсу прози про УПА від літературної агенції, що видало "Лісових хлопців". З одного боку, добра затія, яка пречудово заперечує ідею переведення статусу нашої, споконвіку аграрної, "сільської", "лісової" держави у формат "міської" держави. І якщо згадати, то такий самий конкурс "офісної" прози зазнав поразки, то успіх цієї справи цілком зрозумілий і закономірний. Автори збірки, на слушну думку видавців, "доносять правду, котру не здатен стерти ні час, ні політичний режим", і це, що дуже показово, так само підтверджує незмінність "повстанської", але при цьому й "лісової", "сільської" свідомості авторів за будь-якого "політичного режиму". Навіть такого, що заграє з "офісними" конкурсами "європейського" зразка. З іншого боку, хоч як кумедно це виглядає, але на прикладі деяких оповідань збірки можна побачити, як пропагандистка машина здатна силоміць насаджувати "урбаністичні" тенденції навіть в самому серці "лісової" теми. Те, що давно вже стало соціокультурним "міським" мемом радянського зразка, у деяких авторів із незайманою, "незалежною" свідомістю звучить цілком невинно, без задньої думки і будь-якого "сатиричного" підтексту. "- Пал Андреич, вы шпион? – Видишь ли, Юра", – люблять неточно цитувати в мережі героїв радянського фільму "Адъютант его превосходительства". Дослівно те саме відбувається в прозі "незалежного" часу. " Дядьку! Дядьку! – маленький хлопчик наздогнав його, – Правда, що ви бандерівець? – Розумієш, – він присів і подивився хлоп’яті в очі".
Вторгнення в Україну: Хроніка російської агресії. – Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2016
Коли ініціативна група волонтерського характеру і формату тільки-но починала свою "розвідувальну" діяльність, на неї відразу ж накинулася російська преса. Адже суть її роботи, результати якої опубліковані в цій книзі – стратегія і тактика сусіда-агресора, за якими вона спостерігала ще від часу війни в Грузії. Поза тим, глави в цій історії спостереження присвячені захопленню Криму і війні на Донбасі. Так от, дискредитація, якій піддавалися автори – і сміх, і гріх сьогоднішніх ЗМІ. Ким тільки не називали українських волонтерів, які розповідають світу про агресію на своїй території. Наприклад, кіберцентром НАТО, чого, в принципі, й слід було очікувати. Але коли навіть у самій Україні їх почали прив'язувати то до Ігоря Коломойському, то до Юлії Тимошенко, то до Ріната Ахметова стало ясно, що інформкампанія провадиться й тут. Хоча, насправді, як стверджують автори книги, "господар" у них один – народ України. Хай там як, але ясно одне – крім прихованої та явної агресії, Росія в інформаційній кампанії проти України веде пошук нових механізмів і методів впливу на громадську думку. І останнім часом, як бачимо, пріоритет відданий інструменту "м'якої сили". Тобто, якщо в дійсності бачимо "ввічливих людей" з відвертими "відпускниками", то віртуальну реальність, яка формує думку, "просувають" в люди обережно, але рішуче.
Илья Риссенберг. ИноМир. Растяжка. – М.: Новое литературное обозрение, 2016
Раніше у цього камерного харківського поета, який свого часу отримав престижну "Російську премію", в його баладах, гімнах і притчах були самі лише аналогії, ремінісценції та алюзії, натомість тепер світ навколо нього вже не благоденствує, а складається з прифронтових новин. "Дух телогрейки в оков / пах Б-га Видит меня вода / Город мой трогательный ах ковга имечко не беда". То що ж сказати про життя харківських архетипів, з яких нині складається ретроспективний огляд поетичних військ? Світ у Ріссенберга цього разу дійсно розтягнутий, точніше, розплетений на цитати з грибниці світової культури. І все – в казан творчості, де вариться пекельний "borsch", де Тора змішалась зі згаданими новинами з фронту, і де ніжно пахне черемха, верхи на якій Хлєбніков зустрів у Харкові революцію. Якщо перерахувати всі ідіоми військового часу, що зустрічаються буквально в кожному вірші цієї збірки – всі ці "блокпости", "розтяжки" і навіть "Іловайський котел" – чи повірить читач, що автор пише "біблійну" драму свого часу?