Автори цих книжок ніби змовилися задурити голову й без того затурканому нашому читачеві, на якого останнім часом зринув цілий шквал світових бестселерів. Ось і цього разу на нього чекає зустріч з Гітлером у кафе, підпільне життя бібліофілів, мандрівний цирк часів Великої депресії та демони у Чернігові. Протистояти цьому можна лише в один спосіб: взявши до рук книжку і занурившись у серйозне і захопливе читання.
Ерін Морґенштерн. Беззоряне море. – Х.: Віват, 2020
Стилістично цей феєричний роман нагадує одночасно екзотичну прозу Салмана Рушді і "хазарську" епопею Милорада Павича, і це не дивно, адже його авторка – мультимедійна художниця, яка намалювала карти Таро і написала бестселер "Нічний цирк". Її нова історія – про юного студента, який взявся читати книжку без авторства, яка, у свою чергу, привела його до фантастичного світу, почавши… з його власного дитинства. "Він думав, що не буває дивнішого відчуття, ніж випадково натрапити на книжку, яка розповідає про хтозна-колишню пригоду з твого життя, яку ти нікому не розповідав, ніколи не говорив про неї і не записував її, однак ось вона – у друкованій прозі". Тож на головного героя, що вирішив розгадати цю містичну таємницю, чекають дивовижні пригоди і відкриття. Маскарад у Нью-Йорку, секретний клуб і підпільна бібліотека глибоко під землею, де він зустрічає того, хто оберігає своє останнє сховище. Серед них – безстрашна Мірабель і вірний Доріан, з якими наш герой мандрує підземним світом, рятуючись від переслідувачів, які полюють на нього, і намагаючись прочитати свою власну долю.
Сара Груен. Води слонам. –Х.: Фабула, 2020
Мало хто здогадується, що коїться за лаштунками циркового шоу, які пристрасті там вирують і які злидні насправді чекають кожного, хто вирішить поринути у це життя. Саме так, наче у воду шубовснув, потрапляє головний герой цього роману, студент-ветеринар, до світу мандрівного цирку, часів Великої депресії. Парад-але, клоуни, дресировані леви і слони, карлики і силачі, фанфари і крики "браво!", але насправді все виявляється зовсім не таким чарівним і прекрасним, як уявлялося юному Джейкобу спочатку. Звісно, були друзі й вороги, а також та єдина, заради якої можна витерпіти будь-які приниження і піти на подвиг, але вже зараз йому дев’яносто, він у будинку для престарілих, і всі згадують про цирковий потяг. "- Мій батько водив нас до колій подивитися, як вони розвантажуються. Ох, там було на що подивитися. А потім шоу! Запах смаженого арахісу…- І попкорн! – І карамельні яблука, морозиво, лимонад! – І тирса! Вічно в носа залізала! – Я носив воду слонам,- каже містер Мак-Ґінті. У мене падає виделка, я піднімаю очі. Зі стариганя аж виливається самовдоволення, він чекає захоплення від дівчат. – Неправда,- кажу я. Усі змовкають. – Перепрошую? – питає він. – Ти не носив воду слонам. – Та ні, я точно кажу. – Ні, ти кажеш неправду. – Ти натякаєш, що я брехло? – повільно питає Мак-Ґінті. – Якщо ти кажеш, що носив воду слонам, то так. Жіночки витріщаються на мене з роззявленими ротами. У мене серце вистрибує. Не варто було мені це починати, але зупинитися теж не можу…"
Кейт Аткінсон. Життя за життям. – К.: Наш Формат, 2020
І з авторкою цього роману, і з її героями відбуваються вже зовсім несусвітні речі. Хоча, слід зауважити, цілком сподівані. Наприклад, хіба не правий був Стівен Кінг, називаючи детективи Кейт Аткінсон кращими за все десятиліття, а самі її романи при цьому – хіба не заслужено були оцінені вище за твори самого Салмана Рушді? Те саме в її новому романі, де, з одного боку, цілком могло бути – причому в дусі ХХ століття із замахом на ерцгерцога Фердинанда – що від пострілу в серце майбутнього фюрера у мюнхенському кафе 1930-го року, здійсненого дівчиною на ім’я Урсула Тодд зміниться історія всього світу, а з другого… Словом, альтернативну історію в літературі ніхто не відміняв, а звязок оної з кінематографом – тим паче, і тому відбувається у романі суцільна фантасмагорія в дусі "Дня сурка". Це коли героїня народжується і щоразу помирає того самого 11 лютого 1910 року – спочатку тонучи в морі, потім під час бомбардування в Лондоні, потім у Німеччині, де виходить заміж за німця і чаює з Гітлером, застреленим у попередньому житті, а потім гине у зруйнованому Берліні, щоби знову народитися… Що було далі – краще дізнатися, дочитавши цю феєричну історію до кінця.
Андрій Кокотюха. Розбите дзеркало. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Для того, щоб зрозуміти, що ж відбувається у цій таємничій історії, треба бути не те що колишньою слідчою, як головна героїня, а щонайменше Агатою Крісті або Жоржем Сіменоном, на лаври якого давно і заслужено зазіхає автор роману. Адже кількість трупів у ньому прямо пропорційно кількості розбитих дзеркал біля яких їх знаходять. А все після того, як наша колишня слідча приїхала у відрядження до Чернігова, щоб вирішити проблему з нерухомістю. Отже, старий будинок, смерть конкурента, легенда, за якою це чекатиме на кожного, хто зазирне у старовинне дзеркало, в якому, кажуть, можна побачити демонів. І смерті нібито різні, і жертви – різні люди, хоч і з однаковим роком народження, але без слідства не зрозуміти, чи це справді давнє прокляття, чи хтось розпочав смертельне полювання.
Ольга Карі. Компот із патисонів. – К.: Комора, 2020
Важко повірити, що все це не так давно коїлося у нашому житті – ананасовий компот із патисонів, перші жіночі прокладки, українські школярі в Абхазії. Загалом це ціла епоха – вікопомні "лихі" чи "лиховісні" 90-ті, після яких виросло вже не одно покоління, про що мова у цій книжці. Мої дев'яності -- це мої шкільні роки, той відтинок життя, коли страшенно хотілося бути як усі, мати те саме, що й усі, вдягатися за єдиним підлітковим дрес-кодом. Врешті, щоб у мене були ті сотні, тисячі милих дівочих дрібничок, які заполонили рундуки й кіоски і гроші на які моїй мамі доводилося викроювати зі своєї мізерної зарплати шкільної вчительки. У дев'яності моя родина не голодувала, та брак грошей відчувався у всьому. Втім, не траплялося, щоб дідусь не мав на обід гарного шматка м'яса (це була непорушна стаття гастрономічного бюджету родини). І не було жодного літа, коли дідусь не відправив би нас із мамою відпочивати на море до Криму або до рідні на Кавказ. Але на решту розваг і забаганок, окрім. двадцяти днів на морі та відбивних котлет на обід, було накладене табу: ніяких обновок, гарних нових речей чи найновішої моделі телевізора. Навіть на жіночі гігієнічні прокладки грошей залодве вистачало – бюджет родини був посічений і порізаний, наче витрати на українську культуру під час карантину".