Соціологічне опитування проводили:
Віталіна Татаринська
Катерина Тройнікова
Минулого року я перейшла на навчання до восьмого класу нової школи – гуманітарного ліцею. У ліцеї є залізне правило – українська мова спілкування, і крапка. Деякі мої однолітки зустрічали це правило в штики, але хоч-не-хоч, а довелося з ним миритися. Сама я в родинному колі та з друзями розмовляю російською. Та після року навчання помічаю, що дедалі частіше розмовляю державною мовою поза школою, вільна від пильного ока і вуха вчителів.
Українська мова, за різними джерелами, займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36 – 37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41 – 45 мільйонів осіб володіють українською. Але чи популярна українська серед наших підлітків? Чи багато моїх однолітків розмовляють нею чи поступово на неї переходить, чи, можливо, більшість тинейджерів "забила" на "солов’їну, барвінкову"?
Ми з друзями провели соціологічне дослідження на цю тему, опитавши більш ніж 80 людей віком від 10 до 18 років. Усі підлітки вважали українську мову красивою та милозвучною, а комфортно спілкуватися нею було 84,5% осіб. 65,5% опитуваних думали, що сьогодні українська мова є модною. Лише 8,3% вважали рідну мову непопулярною, а 26,2% не знали відповіді на це питання. Не дивлячись на все це, лише 31,2 % тієї самої аудиторії у щоденні вживали державну мову. "Спілкування українською зараз великий виняток, на тебе дивляться як на націоналіста", — сказав мені один україномовний хлопець.
Отже, бачимо, що все-таки мова у щоденному житті підлітків поступається місцем російській. Так сталося історично, що у їхніх сім’ях лунає російська, і сьогодні марно шукати у цьому винних. Хоча, з іншого боку, людям, можливо, просто лінь ламати багаточасову звичку і переходити на державну мову. Що могло б сприяти такому переходу – складне питання, адже навіть визнані лідері думок та кумири молоді не впливають на вибір мови.
"Наприклад, Святослав Вакарчук говорить українською, але це жодним чином не спонукає наших однолітків також практикувати мову", – наголошує шістнадцятирічна Каміла Ружанська, спікер нещодавньої київської конференції підлітків "Завтра по имени…", що мріє присвятити життя українській філології. На її думку, приклад друзів чи суспільства взагалі міг би бути більш дієвим: "чим більше кожен із нас буде говорити українською, тим більше людей навколо долучаться до цього тренду".
Власне, мій досвід свідчить про те саме – практикуючи мову, звикаєш до неї. За рік навчання я вже думаю українською, а спілкування нею з однолітками не здається таким неприроднім, як раніше. Можливо, поступово перехід відбудеться сам собою, варто лише почекати, не форсуючи події штучним чином.