Вранці прочитав "радісне" медіа-повідомлення. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберґ повідомив, що "В НАТО готові до розширення". Якраз те, про що ми мріяли від часів "Очакова і приєднання Крима". Ситуація дуже гарна, схожа на перефразовану пісню ВВ: НАТО кличе нас, відгукніться!
А відгукнутися потрібно: тому що Альянс не просто готовий до вступу України в НАТО. Пан Столтенберґ, що нам і так відомо – причому не з учора і не з минулого року, а 24 роки поспіль: "Перед тим, як прийняти рішення про вступ нового члена, ми повинні з'ясувати, чи відповідає країна стандартам Альянсу. Для вступу до НАТО Україна повинна удосконалити свою армію, модернізувати її", – дар шпрех генсек.
Ситуація гарна до комізму: якщо всім і вся в Європі і в світі навіть без усілякого опитування прекрасно відомо, що задля вступу в той же ЄС в умовах АТО Україну не привести до відповідних євростандартів, то нехай до міжнародних стандартів буде готова хоча б армія, і нехай Україна одною ногою кудись вступить, хоча б у НАТО. Комічно це ще і тому, що в сучасному світі насправді ні ЄС, ні НАТО, ні ООН – і вже дуже давно – не гарантує ніякої безпеки, крім паперової.
"Ми підтримуємо вашу територіальну цілісність і суверенітет. Підтримуємо виконання Мінських угод. Це шлях до миру і єдиний спосіб для України відновити контроль над кордонами. Ми допомагаємо у сфері кібер-безпеки, в логістиці", – прохопився Столтенберґ. І це правда. Підтримують. Передовсім, морально. Хоча, звісно, проводяться навчання Сі Бриз. На яких, щоправда, військовим досвідом діляться уже не з нами, а ми: натівські вояки захопленим "вау" вітають інформацію про те, як іще, крім того, чому вони збиралися нас навчати, можна проводити операцію проти терористів, приміром, у донецьких степах.
Президент також "душі не чає" в НАТО-ідеї. Минулого тижня, напередодні власного ювілею, після зустрічі з очільником НАТО, Петро Олексійович завзято зізнався, про що він повідомив керівнику Альянсу: мовляв, до вступу у НАТО уже готові 60% (!!!) українців, згідно з опитуванням.
60% мешканців землі,яка вже стала полігоном для воєнних експериментів, багато це чи мало – але, скажімо 17, 2 мільйонів, які ще "не готові" до вступу у НАТО – це явно не проста меншість. І не всіх із тих, хто не в захваті від НАТО-ідеї, лякають росіяни та ядерний потенціал РФ.
Одна з причин, чому ідею вступу у НАТО не реалізував ще президент №1, Леонід Кравчук, полягала зовсім не в невідреставрованому на західний кшталт менталітеті – 90-ті були часами, коли під шумок втечі від комуністичного минулого можна було волевим рішенням прохати і зреалізувати будь-яку з ідей, не тільки щодо вступу у НАТО. Вступи Україна в НАТО в 1994 році, і жодних тобі проблем із невдоволеністю, приміром, того ж північно-східного сусіди: Росія сама тоді конче потребувала вступу у НАТО, аби убезпечитися від тероризму всередині себе самої. Головна причина все-таки намагатися не вступати в НАТО – спробувати зберегти власну не тільки територіальну, але ментальну і культурну цілісність. І саме тому, не тільки через "недалекоглядність колишніх", Україна всіма належними дипломатичними силами балансувала в зоні не вступу до Альянсу: навіть Ющенко туди особливо не поспішав.
А ще тому що в НАТО хотілось би вступати не в ролі "прохача", ким за нинішнього напруження на Сході Україна є апріорі, а в ролі хоча б паритетного, рівноправного члена. І якщо головною причиною нинішнього вступу в НАТО "пошвидше і за всяку ціну", є дворічна російська загроза, яка хмарою нависла над Україною в останні два роки. То ідея не перетворювати ширші, ніж Донбас, терени на воєнний полігон, є головною причиною туди не поспішати.
Цікавий момент: тиждень тому, в НАТО заговорили про те, що уже розробляють заходи щодо ситуації в разі потреби блокування ядерних атак. Це притому, що в інтерв'ю Gаzeta Wyborcza аналітик European Leadership Network Лукаш Кулеса запевняв, що погрози Росії націлити ядерну зброю на Польщу і Румунію – це лише пропаґанда, покликана налякати різні країни НАТО і розділити їх у ставленні до такого виду озброєння. Справжня мета російських чиновників, на думку експерта, була залякати деякі країни НАТО, щоб всі члени розділилися в ставленні до ядерної зброї.
Як бачимо з останнього комюніке щодо України і можливості нашого вступу в Альянс, нікого ніякі погрози не налякали. І однак безпосередня близькість Росії не дозволяє цілковито абстрагуватися від російської "пропаґанди" і її ідеї про ядерний удар. Хоча б тому, що у відношенні України останнім часом РФ звикла спочатку діяти, а потім говорити. І навряд чи Данія чи Литва стануть наступним полігоном для випробування російських біцепсів. Швидше за все, у випадку песимістичного сценарію нею стане та сама країна, яка "готова до розширення в НАТО". Хоча якщо подивитися на те, який військовий потенціал потихеньку збирається на властиво російських східних кордонах, то на місці Путіна я давно б уже зателефонував Порошенку, попросивши посприяти ідеї вступу в НАТО і самої Російської Федерації.