Фото: Виталий Квитка
Для багатьох, хто не забув, для тих, хто вчасно згадав — сьогодні найкращий у світі день. День найближчих, найпухнастіших, найнесподіваніших, друзів, приятелів, супутників – Всесвітній День котів.
Національні котячі свята існують в Японії (22 лютого), у Росії (1 березня), в США (29 жовтня). Ще є Міжнародний День кота в Європі, це – 17 лютого. Зрозуміло з цим святом сьогодні одне: коли б не настав День кота - взимку, восени, влітку чи навесні – для справжнього котолюба тепла пухнаста тваринка з довгими пазурами та вусами, з кумедною мордочкою, схожа тілом на кроленя - є найчастіший супутник по твому та мому життю.
Це він, чи вона, чи воно (якщо ще кошеня) намагається зазирнути до людської колиски (це коли в колисці – ти), спробувавши з`ясувати, що ж отаке пискляве і цікаве там чебіряє ніжками, пускає бульбашки ротом.
Це вона, кицька, лащиться на середньостатистичній домогосподарчій кухні, вимагаючи уваги, їжі, чи просто тиняється на знак означення території власного буття.
Ось він – котик-муркотик, що не злазить із дитячих ручок (моїх та твоїх наразі рученят) чи не до самого старшого шкільного віку, а то – і до самої старості господаря.
Кажуть, коти — надто свободолюбиві, щонайнезалежніші тваринки, завжди гуляють самі по собі. При цьому ніяк не забуваючи тернутися об твою улюблену книжку, розкриту на найцікавішому місці чтива. Свободолюбні, не гребують вони часом, тим, щоб хвацько і по-господарськи заплигнути на твоє плече. Чи почимкувати услід за людиною, нюшачи мов пес, ледь не ризикуючи заблудитися в звуках, запахах, звабах та милях міста чи гаю.
Кіт — тварина, свобода якої, виявляється, вимагає власної території поруч із помешканням людини. І найкращим фоном, на якому "зазвучить" вся вільнота кицьки, — це ти, людино, і твоє помешкання.
Навіть колонії бездомних кицьок виникають не по лісах і горах чи чагарниках, а утворюються в тих же оазах, де мешкає абстрактне поняття людяності та людини.
Таким чином бабусі, оті самі самотні бабусі, що порозводили в наших із вами багатоповерхівках цілі ферми з відгодівлі покинутих нами ж кішок, ці ковбойші міського котосмороду сьогодні нарешті святкують своє свято – день котолюбства, день, коли людство по-джентльменськи стає перед іконою кицьки на одне коліно, просячи вибачення за всі незручності, заподіяні їй впродовж року. І, пригадавши тисячі років спільного з кицькою свого співіснування, нарешті визнає: ні, кіт — не просто жива пухнаста іграшка для нашого чада, що росте і розвивається, і претенедує на першу в житті приватну власність, ні, кицька — це, уже сторіччями доведено, частина нашої родини. Може, не така свідома, як її людська частина, але точно — не менш важлива, і не менш рідна і близька.
Чесно кажучи, людині важко пояснити, чому вона, зрештою, так є котозалежна. Але кіт — для багатьох це наркотик. Безкорисний наркотик.
Адже користь від кота не завжди прямо пропорційна виниклим проблемам. Не всі ж тримають кішку, аби боротися з гризунами. Понад те, у сучасному світі кицьок обожнюють попри цю їх безпосередню користь.
Навіть із тезою про те, що людським другом №1 є передовсім пес, можна посперечатися. Кіт Мурасик, наприклад, завжди виходить зустрічати мою маму до автобусної зупинки (і не тільки він, мурасиків таких – мільйони). Коли помирає господар, дуже часто під ліжком знаходять і маленький трупик кицьки — виявляється, коти мають міцний, і можливо навіть щонайміцніший зв`язок із тими з людей, із ким вони дружать. І це притому, що вся їхня незалежницько-ігнорувальна (на відміну від собак та коней) постава і поведінка демонструє: ніякі ми з вами, людьми, мовляв, не друзі.
Кажуть, коти лікують: забирають хвороби з певної ділянки людського тіла і кидають їх кудись геть за комір астрального всесвіту! Не доведено і не спростовано. Але котяча ніжність — навіть якщо ця ніжність схожа на імітацію ніжності — це факт. Факт котячої ніжності, якій ми надаємо особливої ваги.
Можливо, ми насправді занадто багато чеснот приписуємо котам. Мова про тих, хто не вилазить із котячої любові та котозалежності від самого дитинства. Може статися, ми надто недооцінювали цього маленького хижака на тлі менш тривіальних захоплень: пес, черепаха, удав тощо. Мова про тих, для кого кіт — це паразит на тілі квартири.
В усякому разі саме сьогодні настає той нетривіальний день, у який ми знову і навіть на всесвітньому тлі можемо персонально розставити всі наші крапки над "і" у стосунках з нашими котячими. Є шанс переосмислити цей наш багатющий (або відсутній) досвід. Неможливо пригадати кожного кота твого життя, але деяких з цих пухнастиків просто неможливо забути.
А що, коли в останній день із життя планети Земля, який колись таки настане, поруч із людиною не залишиться нікого, крім кота? А що, коли це — насправді найвірніше зі створінь? Коли воно розуміло тебе від "а" до "я"? Що, коли насправді воно — взагалі інша частина твого власного "я"?
Де ти, м`який, пухнастий, постійний як струм кіт нашого життя?
Ось він Я! – відповість кіт.
Скаже кицька безкінечним числом своїх перероджень за все наше довге-довге, щасливе-щасливе (з котами чи навіть без) життя.
Котику Сіренький, Котику Біленький,
Котку Волохатий, не ходи по Хаті!
Не ходи по Хаті, не буди Дитяти,
Дитя буде спати, Котик воркотати. -
проспіва не раз і не два над євроколискою українська євромати!