В українсько-польських відносинах знову напруга – увесь минулий тиждень у медійному просторі обговорюються зміни, проголосовані обома палатами польського парламенту до закону "Про Інститут національної пам’яті – Комісію розслідувань злочинів проти польської нації". Про стурбованість щодо поправок вже висловилися Міністерство закордонних справ України, Президент, народні депутати, а українська частина Українсько-польського форуму партнерства закликала Президента Анджея Дуду ветувати законопроект.
Що нового у проголосованих поправках?
Сам закон був прийнятий у 1998 році і визначає повноваження комісії розслідувати злочини нацистського та комуністичного режимів, а також злочини проти людства.
Законопроект містить дві ключові тези, які спричинили обурення в Україні:
- до списку злочинів, які має розслідувати комісія, додані "злочини українських націоналістів і членів українських формувань, які співпрацювали з Третім Рейхом". Додається, що до злочинів означених груп належить "знищення єврейського населення і геноцид громадян Другої республіки на території Волині та Східної Галичини". По суті, законопроект буквально ставить злочини нацистів, комуністів та "українських націоналістів" у один ряд – при цьому між Україною та Польщею досі немає консенсусу щодо того, які саме злочини відбувалися в означений період і хто несе за них відповідальність.
- норма про покарання (штраф або ув’язнення до трьох років) для тих, хто "публічно і всупереч фактів приписує польській нації та польській державі відповідальність за вчинені Третім Рейхом нацистські злочини або інші злочини, що становлять злочини проти людства та військові злочини" та "в інший спосіб грубо знижує відповідальність реальних виконавців цих злочинів". Покарання не має застосовуватися до тих, хто здійснив такі дії "ненавмисне" або через мистецьку чи наукову діяльність. Ця норма тлумачиться в Україні як заборона визначати діяльність українських націоналістів інакше, як злочинну.
Чому польський парламент проголосував за цей законопроект?
Законопроект є радикальним, але навряд чи неочікуваним для тих, хто знайомий з ідеологією "Права і справедливості", чинної правлячої партії в Польщі. Для "ПіСу" історична політика є наріжним каменем політики зовнішньої, а "історична дипломатія" – її інструментом. Завдання "покласти край брехні та маніпуляціям з історією", у яких "жертви Другої світової війни зображуються як злочинці та поплічники", дуже конкретно прописане і у Зовнішньополітичній стратегії Польщі на 2017-2020 роки, і у Щорічному зверненні міністра закордонних справ 2017 року. У Стратегії, зокрема, буквально говориться про те, що "спростування неправдивого, але поширеного твердження про те, що Польща навіть опосередковано є відповідальною за Голокост, є ключовим завданням польської зовнішньої політики". Таким чином, поправки до закону про Інститут національної пам’яті спрямовані не безпосередньо проти України, Ізраїлю чи Німеччини, а у ім’я "доброго імені Польщі".
Чи поставить Дуда свій підпис?
Враховуючи, що законопроект є безпосередньою реалізацією завдань зовнішньої політики Польщі, президент, звичайно ж, має його підписати. Чи може зупинити Дуду реакція з боку України, Ізраїлю чи Сполучених Штатів? Для країни, метою якої були б міцні партнерства, – можливо. Однак метою правлячої партії Польщі є самоствердження на зовнішньополітичній арені, тому "цінні вказівки" з-за кордону можуть скоріше роз’ятрити "ПіС" і відповідно, поставити Дуду перед нелегким вибором: сваритися із іншими країнами чи з власними однопартійцями, ще й на тлі недалеких парламентських виборів. До речі, польські громадяни цілком підтримують політику "ПіС" – популярність партії тільки зростає і наразі становить 49% (опитування було спеціально проведене соціологічною компанією Instytut Badań Pollster на тлі ізраїльської реакції на поправки до закону "Про Інститут національної пам'яті")
Наслідки для польсько-українських відносин
Тоді як Ізраїлю не вперше протистояти усьому світу у відстоюванні власної позиції і інструменти на кшталт відкликання посла чи скасування візитів є для цієї країни звичним арсеналом, у України з Польщею – інша ситуація. І справа не тільки в деклараціях стратегічного партнерства. На кону стоїть і становище мільйонної української громади у Польщі – а деякі українці у Польщі і до поправок воліли не розмовляти на вулиці українською мовою, боючись упереджень чи грубого ставлення з боку поляків. І подальше ставлення до Польщі її "найбільшого друга в Україні" – українських громадян, які досі у більшості своїй ставляться до Польщі добре або дуже добре. За нинішньої політики ця тенденція рано чи пізно стане зворотною, а ефект для "доброго імені" Польщі в Україні буде протилежним тому, чого прагне "Право і справедливість".
Окремо хотілося б знову закликати надважливих гравців в українсько-польських відносинах – журналістів – не створювати додаткове токсичне тло там, де і так вистачає непорозумінь і негативу. Називати поправки "законом про криміналізацію бандерівської ідеології" означає викривляти його суть. Поправки навіть не містять таких слів! Кожна публікація із відповідним заголовком чи текстом тільки поглиблює прірву, у яких українці і поляки продовжують ходити зачарованим колом запитання "за що вони нас так не люблять", а пошук відповіді на це спрощене викривлення дійсності безальтернативно веде у глухий кут.