Днями мені приснився дивний сон: я в гостях у хаті Ющенка, його дружина готує чай чи вечерю, сам Ющенко не на пасіці, а на рибалці – чекали-чекали ми, та так його і не дочекалися – настав ранок, і я прокинувся…
Звичайно, що Зіґмундом Фройдом такі сни не одразу поясниш. Часом подібні сни, які алегорично показують наше очікування на цивілізаційну причетність, можна вияснити тільки через український політикум або… іноземні масмедіа. Саме там з`явилися чергові скандальні статті і фотографії на українську тематику. Цього разу – зі світлинами заступника українського міністра і в жанрі ню.
Одразу прорвало і вкраїнський інтернет. Найзапекліші вимоги на особистих сторінках соцмереж у "винуватиці свята" – негайна відставка (про це саме – й голоси з імпортних масмедіа). Найневинніше повідомлення у соцмережі Фейсбук звучить так: "Бачив циці замміністра. Переконаний, не за них вона туди потрапила". Натяк коменту подвійний: мовляв, у події – нічого особливого, все нормально, панове, а з другого боку – мовляв, цього разу жодної корупції. Так і хочеться услід за іншими – зі здоровим глуздом на плечах і холодною головою на плечах – промовчати, просто забути "дрібниці" медіаскандалів (можливо, і напевно що замовних). Та й переключити мізки на інші українські проблеми: демонстрації в Києві, нові докази за новими справами "колишньої злочинної влади", мапа боїв на сході, звільнення полісмена країни Деканоїздзе тощо…
Однак щось мені підказує, що на подібні, як історія з Анастасією Дєєвою, дрібниці очі ми закриваємо вже майже тридцять літ поспіль.
"Справа не в сексизмі! А в тому, що 24-річна не могла мати необхідних 10 років стажу задля обіймання цієї посади", – каже депутат Ірина Геращенко. "Цькування мене має свого режисера", – додає, всміхаючись Анастасія Дєєва. "Негайно судитимуся за зганьблену честь і гідність дружини", – заявляє чоловік заммінністра. І хоча і цькування, і сексизм і зганьблена честь у цій "сторі" справді мали місце, справа все ж не у них.
Ніхто не переконає мене, попри те, що дорогу молодим на міністерські висоти давали у нас і за Ющенка, і за Януковича, що серйозну державну посаду в серйозній державі може обіймати людина, яка прожила на цій Землі менше чверті сторіччя. Тут, як у прозі: бувають винятки, коли юний вундеркінд здатен сотворити шедевр, але все одно в переважаючій більшості випадків для написання серйозного роману потрібен значніший життєвий досвід, не тільки талант, розумові здібності й шалене бажання самозреалізуватися.
Звісно, трапляється, як з Олександром Македонським, що під тридцять людина вже фактично править світом. Але зазвичай в таких випадках мова йде про такі авантюри, як війни. Крім того, невідомо на якому щабелі про ранги опинився б Олександр Македонський, якби жив з-поміж нас. Думаю, навряд чи він за вкрай складних обставин існування теперішньої цивілізації та її правил гри вибився б у генерали. Хоча в сиву давнину для того, щоб провадити успішну світову політику йому було цілком достатньо хоробрості і вміння бездоганно керувати конем Буцефалом.
У історії з Анастасією Дєєвою уміння мати бездоганне приватне життя прирівнюється до керування Буцефалом. Невміння ж передбачати власних вчинків наперед стало її Троянським конем. Принаймні так буде доти, доки ми живемо в світі, де нудисти відкрито не правлять, а змушені озиратися на традиційну цивілізаційну мораль, яка передбачає, що міністр та його заступник не мають права фігурувати у соцмережах оголеними – за винятком віку немовлят.
Cкільки б ми – навіть за всього бажання захистити Україну і українського чиновника просто за принципом "наших б`ють" – не намагалися закрити очі на подібний зі знаком мінус промоушен України, нічого не вийде.
Ані теза про "розвиток особистості", ані "високі професійні здібності", ані "широкі переговорні властивості Анастасії Дєєвої" не є тими фіговими листками, якими в цьому випадку слід прикриватися. Факт залишається фактом: знімки з оголеною замміністра не зроблені якимось божевільним папараці з допомогою таємно вмонтованих у ванні фотокамер. Вони – частина її кар`єри і її самореалізації. Ці знімки – частина її соціально-політичного обличчя. І таке обличчя неприємне, на погляд західної преси. Подібна "ікона", хай навіть "ікона" з її минулого, не викликає захоплення і всередині України. У нас ростуть діти, зрештою. Вони мріють ставати мерами і міністрами. І перфекціонізм Дєєвої з її юнацьким відв`язним "розвитком особистості" у соцмережах – не найліпший, не найморальний приклад для наслідування.
Насправді, мабуть, про "обліко моралє" дбати можновладцю повинно. І що вище людина в політикумі, то краще про нього треба дбати. А що важче дістатися висоти цієї влади – а всі сьогоднішні посади омиті кров`ю Майдану і сходу – то відповідальнішими мають бути ті, хто їх обіймає.
Буквально напередодні скандалу з пані Дєєвою, натрапив на фото Героя, Козака Михайла Гаврилюка. Молода дружина опублікувала фото Героя Майдану: він, уже безвусий і нардеп Укрпаїни, бавиться у лазурних хвилях болгарських морів – мовляв, нарешті відпочиваємо. У голові з`являється спогад: скоцюрблене оголене тіло мученика, над яким збиткується "беркутня". Дисонанс у душі – кричить, щось, мовляв, із нами не так….
Звичайно, кожна людина має право і на відпочинок біля теплого моря, і, якщо їй так уже того кортить, на пам`ятну знімку на чиюсь згадку в зовсім не одягненому вигляді. Однак ніхто ніколи не дасть відповіді: що після перегляду подібних постів відповісти пересічному мешканцю, який вчора віддавав за тебе чи твою команду свій голос тільки тому, що вірив, що в цій країні щось таки можна змінити (а сьогодні не знає, де і які корупційні схеми знайти, аби вивезти свого сина за межі країни, подалі від того, що вийшло насправді).
Звичайно, можна вигукнути: "Змова! Знову зрада! Посвячені розуміють, що ми чинимо, а не посвяченим не збагнути того ніяк!" Однак цей вигук не зменшить кількості знаків питання довкола теми. Можна простіше, по-аваківськи: поросити в українців після цього дати Настусі Дєєвій час і шанс – показати себе… Цікаво, в якому ж іще глянці?..
Що по суті чинять деякі лідери укрполітеліти? Усе, щоб ми не дай Бог не розчарувалися в тому, що вони працюють на наше благо за якимись інакшими лекалами, аніж усі їхні радянські і пострадянські попереднки на ймення "злочинна влада".
Боюся, що за таких обставин не за горами часи, коли в цій країні, крім хіба що журналістів, узагалі не залишиться тих, хто коли б то не було захоче голосувати за будь-яку інваріацій таких влад...