Невсипуще око контролю у цих книжках буває різне – чи то благодійне, як у випадку з подорожжю наречених до своїх майбутніх чоловіків, а чи зловіще, як в утопії про соціалістичний "рай" майбутнього. Вибирати, котрий з сюжетів пасує до нашого сьогодення, звичайно, читачеві, але всі вони, безперечно, варті уваги.
Джоджо Мойєс. Корабель наречених. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Цей роман заснований на реальних подіях, що сталися після Другої світової. У 1946 році Королівські військово-морські сили почали завершальну фазу доставки військових наречених – жінок і дівчат, які вийшли заміж за англійських військових, що несли службу за кордоном. Більшість з них перевозили транспортними судами або спеціальними лайнерами. Проте 2 липня 1946 року 655 військових наречених з Австралії здійснили унікальну морську подорож: заради зустрічі зі своїми чоловіками вони витримали нелегке випробування на борту авіаносця "Вікторіос". Під час цієї подорожі, що тривала майже шість тижнів, їх супроводжували 1100 військовослужбовців і 19 літаків. Наймолодшій нареченій було п'ятнадцять років. Принаймні одна з них встигла овдовіти ще до прибуття до пункту призначення. Бабуся авторки цього роману виявилася серед тих щасливиць, кого доля щедро винагородила за їх подвиг. Різні долі, різні характери, дружба і ненависть – усе це в замкнутому просторі, спілкуючись одна з одною та екіпажем.
"Вони зійдуть із корабля, просто в слізливі обійми, міцно заплющать очі від задоволення, обіймаючи радісних дітлахів, – міркував капітан. – А потім рушать пішки або ж на галасливих машинах до домівок, яких уже й не пам’ятають. Якщо їм пощастить, то вони відчують, як порожнеча в їхніх душах нарешті заповнилася".
Карін Боє. Каллокаїн. – К.: Видавництво Жупанського, 2017
На початку цього роману, з розповіді його героя, сорокарічного хіміка, можна подумати, що перед нами чудова утопія на зразок переінакшеного в соціалістичному раю Кафки. "І генералові, і рядовому постачає їжу та сама домова кухня. Геть усі, без огляду на стать і посаду, носять однакові однострої – для роботи, для дозвілля й для військової та поліційної служби". Утім, роман, по-перше, писався у 1940 році, коли вже доходило до протистояння двох тоталітарних монстрів – СРСР і Німеччини, по-друге, його підзаголовок значить, що це "роман з ХХІ століття". Тож яка саме Всесвітня Держава мається на увазі, сьогодні ми вже знаємо (під час виходу книжки про це сперечалися), та й жанрові ознаки (диявольський задум героя, який вигадав сироватку правди) вказують на те, що це безперечна антиутопія. Згаданий Кафка навиворіт, безумний день інженера Баркасова, гіперболоїд інженера Гаріна і ще купа сюжетів про винахідників і лікарів людських душ, чия фантазія захлинулася в твані казенної рутини. А фантастика, що цікаво, залишилася. Роман актуальний, доволі читабельний – можна сказати, навіть пророчий. Зараз таких не пишуть, бо про роботів цікавіше, ніж про людей. У чому ж причина, невже маскулінність, мачизм і література для премій блокують виникнення такого рівню шедевра? "– Мабуть, люди з материнськими почуттями могли б створити новий світ, – підказують у романі. – Немає значення, хто ці люди – жінки чи чоловіки. Байдуже, чи є в них діти. Але де вони, ці люди?"
Маргарет Етвуд. Оповідь служниці. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
У майбутньому, описаному в цій антиутопії, жінкам живеться несолодко. Власне, лише дружини нових господарів світу, в якому вже немає ані Америки, ні Європи, мають право на повноцінне існування. Яке полягає в тому, що вони вибирають коханок, так званих Служниць, для своїх чоловіків, що звуться Командорами – заради продовження роду. Служниць шукають про всій країні, готуючи їх до народження дитини офіцера. Головна героїня роману, що нагадує "1984" Орвелла, колись мала і родину, і дитину, а нині змушена коритися законам нової держави. Але стається так, що не лише її непокора, але щось інше, жіноче, змушує Командора ставитися до жінки зовсім інакше, ніж до решти наложниць. "Тепер він пестить моє тіло, як кажуть, від носа до корми, наче кішку, мій лівий бік – по лівій нозі вниз, – описує чергову зустріч з господарем героїня роману. – Зупиняється біля ступні, пальці огортають мій щиколоток, на мить, наче браслет, там, де тату – напис шрифтом Брайля, який він може прочитати, тавро для худоби. Воно позначає власність".
Крістін Генна. Соловей. – К.: Наш Формат, 2017
Цей роман – про реальні події у Франції часів Другої світової війни. Мати помирає від хвороби, батько починає пити, дві дочки залишаються напризволяще і самі вирішують свою долю. Дівчата абсолютно різні, як за характером, так і щодо ставлення до життя. Хтось бунтарка по-своєю природою, а хтось хоче просто вижити. Тим часом чоловік старшої дочки іде до війська, а вона добре знає, якими звідти повертаються. Натомість її молодша сестра – юна бешкетниця, яка постійно порушує правила, не бажаючи миритися з ситуацією. Але війна все ближче до їх мирного села, і ось вже на постій до старшої сестри приходить німець, і їй треба вирішувати – чи боротися з долею, чи, знов-таки, виживати. Молодша сестра сповнена рішучості боротися з загарбниками - безрозсудна і ризикова, вона готова на все, але батько змушує її вирушити в село до старшої сестри. Потрапивши з іншими біженцями під німецьке бомбардування, дівчина зустрічає посеред хаосу і смерті хлопця й закохується в нього. Так починається її шлях в партизани. Вона не озирається назад і не шкодує про свої вчинки, знову і знову ризикуючи життям, рятує людей. Таким чином, кожна з двох сестер, різні за характером і долею, ведуть свою власну війну.
Ирина Лобусова. Соль с Жеваховой горы. – Х.: Фолио, 2018
Одеська епопея у цьому романі відомої дослідниці міської старовини триває. У попередніх ретро-романах серії мова була про часи Громадянської війни, коли влада в Одесі постійно змінювалася. Але навіть у страшному сні головній героїні не могло привидітися, що доля знову зведе її з людиною, яку вона боїться і ненавидить, – з Григорієм Котовським, легендарним червоним командиром, а насправді – бандитом і вбивцею. Повернувшись до Одеси, він намагається отримати владу над усім кримінальним світом – з його розбірками, вбивствами, контрабандою. І щоб протистояти йому, героїні доводиться повернутися у своє минуле. В якому, здається, все проти неї. "...Потом что-то произошло. Вдруг раздался шум. Был он чем-то похож на отдаленные раскаты грома, и Таня страшно поразилась – откуда здесь, в катакомбах, вдруг взялся гром? Поначалу это были действительно отдаленные раскаты, которые становились все громче и громче. Затем они стали стремительно нарастать. Камни зашатались. Таня побежала. Катакомбы стали рушиться прямо на ее глазах. Грохот. Страшный грохот, как будто звук взрыва, вдруг заполнил все пространство вокруг, захватил весь окружающий мир... Таня закричала, протянула руки вперед, пытаясь оградить себя от этого ужаса. Камни летели со всех сторон. Таня все кричала и кричала, а мир ее навсегда рушился, разрушая все вокруг, в том числе и ее саму, погружая под острым и желтыми обломками..."