Останнім часом все більше аграріїв жаліються на корупційні побори та примушування до політичної лояльності зі сторони силовиків та місцевих державних адміністрацій. Такий тиск стає можливим через недосконалу систему розпорядження земельними ресурсами та половинчатість діючого законодавства. Особливо актуальною вказана проблема є у випадках, коли ідеться про оренду земельних ділянок державної власності і невитребуваних паїв. Розпорошення повноважень із розпорядження землями за межами населених пунктів між багатьма органами виконавчої влади, які здебільшого територіально розташовані у районних та обласних центрах і навіть столиці, позбавляє місцеві бюджети відповідних податкових надходжень. В свою чергу сільгоспвиробники змушені обробляти ці землі без оформлення будь-яких правових підстав на свій страх і ризик.
Для людини необізнаної може скластися враження, що сільгоспвиробники користуються безхазяйною землею безкоштовно. Насправді вони за неї платять, і навіть більше ніж передбачено нормативами. Адже за кожним аграрієм пильно спостерігають чиновники та силовики, які мають достатньо владних повноважень, щоб натиснути на сільгоспвиробника та змусити його відмовитися від обробітку землі чи платити орендну плату в конвертах без будь-яких юридичних гарантій. Саме в таких умовах формується кровоносна система корупції.
Позбавити сільгоспвиробників корупційного тиску, а заодно посприяти формуванню спроможних територіальних громад покликаний законопроект № 4355 від 31.03.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням і охороною земель", який передбачає надання об’єднаним територіальним громадам права розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Проект закону отримав схвальну оцінку громадськості та експертного середовища і був проголосований в першому читанні ще 19 квітня 2016 року, але від того часу так і не потрапив в друге читання.
Відсутність у громади права розпоряджатися землями за межами населених пунктів суперечить принципу повсюдності місцевого самоврядування. До того ж без розширення повноважень громада не в змозі реалізовувати, в повній мірі, норми вже діючих земельних законів про розпорядження землями відумерлої спадщини, яка за різними підрахунками становить до 10% всіх земель сільськогосподарського призначення. Від часу вступу в дію Закону № 1533-19 від 20.09.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" пройшло вже більше ніж пів року, а аграрії і далі змушені працювати на так званій "шахматці", коли по всьому земельному масиву розкидані безхазяйні земельні ділянки. Відмовитися від обробітку таких земельних ділянок сільгоспвиробники не можуть з економічних і агрономічних причин. Давайте собі уявимо поле площею 100 га, яке засіяне пшеницею. Щоправда кілька ділянок, в різних місцях цього поля, не засіяні і на них росте не зерно, а пишним цвітом плодоносить бурян і заражає своїм насінням весь урожай. Як бачимо виходить не по-господарськи. Однак діючу владу господарські питання здається мало хвилюють.
Дивлячись як парламент повільно приймає реформаційні законопроекти не виключаю, що влада ставить сільгоспвиробників в залежне становище спеціально. Такі підходи були поширені в сумнозвісному Радянському Союзі, коли в одному законодавчому акті громадянам дозволяли будувати приватні будинки, а в іншому забороняли купляти будівельні матеріали. Якщо побудувався, то значить будівельні матеріали дістав незаконним шляхом. Порушив вимушено закон підписався на компромат, який при потребі завжди можна запустити в дію.
Підсумовуючи варто зазначити, що розширення земельної юрисдикції об’єднаних територіальних громад позитивно позначиться на розвитку сільгоспвиробництва. Щоправда здається така свобода сільгоспвиробників не на руку владі, яка за красивими словами про спрощення умов для ведення бізнесу налаштована на відкриття дикого ринку землі. Зважаючи, що сільгоспвиробники виступають категорично проти, влада стала на шлях поступового закручування гайок, щоб змусити їх бути слухняними і політично лояльними. Однак така політика держави призведе до масового спротиву. Вже на сьогоднішній день аграрії координують зусилля в регіонах і разом виступають проти земельного рейдерства і правового безпорядку. Щодо земельного питання, то воно є тим кордоном для влади, перейти який аграрії не дозволять.