З липня 2017 року скасовано державне регулювання цін на продукти харчування. Здавалося, держава регулює лише ціни на деякі лікарські засоби та вироби медичного призначення. Так? Ні! Оскільки граничні ціни на енергетичне вугілля для держшахт встановлюються профільним міністерством.
У державних шахт є два джерела отримання коштів: ціна вугілля та дотації з держбюджету. Вугілля з державних шахт продається за цінами, які встановлює Міністерство енергетичної та вугільної промисловості. З 2016 по 2019 рік ціна вугілля державних шахт зросла більш ніж удвічі. Втім, вона не є ринковою й не покриває витрат держшахт на видобуток. Якщо ціна не покриває витрат на видобуток вугілля, то доводиться брати кошти з держбюджету. Візьмемо бюджет минулого року ― спочатку запланували 1,4 млрд. грн на підтримку державних вугільних підприємств. В середині року стало зрозуміло, що цього недостатньо – довелося спрямувати держшахтам ще 1,3 млрд. грн з бюджету.
Проте, дотації державним шахтам — наслідок проблем, які накопичувалися десятиліттями, але залишалися без вирішення. Припинити дотування держшахт зараз нереально, бо гарантовані вкрай негативні соціальні наслідки. Надалі консервувати проблему неможливо. Вирішувати її можна шляхом створення державою стимулів для розвитку. Такий стимул – встановлення ринкової ціни на вугілля для держшахт. Це дасть реальний шанс на розвиток тих державних шахт, які мають перспективи у майбутньому.
Але ринкова ціна на вугілля держшахт можлива за умови повномасштабного введення ринкових механізмів, за яких діють нерегульовані ціни й немає ніяких преференцій. Починаючи з 1 січня в Україні стартувала реформа енергоринку – вже запущений роздрібний ринок електроенергії. Тепер споживач самостійно обиратиме постачальника електроенергії. Станом на середину лютого ліцензії на постачання електроенергії отримали понад 300 компаній. Це перший дієвий крок до запровадження повноцінних ринкових відносин у сфері електроенергетики. Споживачами енергетичного вугілля є теплові електростанції (ТЕС), які за питомою вагою займають друге місце в структурі виробництва електроенергії в Україні. Крім цього, в нашому електроенергетичному балансі теплові вугільні станції залишаються головним об’єктами, які здатні покривати піки споживання електроенергії. Зрозуміло, що повноцінні ринкові відносини в електроенергетиці — це ключова передумова для ринкового ціноутворення на вугілля (як сировину для ТЕС).
Згідно прогнозу потреба теплових електростанцій на 2019 рік становить 28,2 млн. тон вугілля. Отже, вугілля з державних шахт має зробити свій внесок у забезпечення безперебійного постачання електроенергії споживачам.
З 33-х держшахт, які залишились на підконтрольній території, лише чотири працюють з прибутком. З року в рік обсяг видобутку вугілля на держшахтах скорочується. Через це зростає собівартість – чим менше видобуток, тим більше витрат на тону вугілля. Власне кажучи, є чотири варіанти дій щодо держшахт: дотації (без яких зараз не обійтись), закриття шахт, їх приватизації або встановлення ринкової ціни на вугілля. Приватизація здається гарним кроком, проте в умовах військових дій та цьогорічних "подвійних виборів", вона не є реальною в ближчий перспективі. Отже, саме ринкові ціни на вугілля дозволять перспективним держшахтам отримувати кошти для розвитку.
Свого часу прем'єр-міністр В. Гройсман, коментуючи скасування держрегулювання цін на продукти харчування, стверджував: "Регулювання ніколи не було ефективним. Ефективним є єдине: насичення ринку українською продукцією". Не зважаючи на купу розбіжностей, які є у Радикальної партії з урядом, у цьому питанні складно не погодитись з очільником Кабміну, бо те ж саме можна сказати й щодо регулювання ціни вугілля для держшахт.
Резюмую – ринкові ціни на вугілля дадуть можливість збільшенню видобутку державними шахтами, переведення їх на бездотаційність та самоокупність, сприятимуть вирішенню екологічних та соціальних проблем.