Сюжети книжок цього огляду не зовсім весняні, веселі та радісні, але це й не дивно, адже кохання, якого тут чимало, не завжди буває щасливим – чи то в родині, а чи поміж коханцями, не кажучи вже про любов до Батьківщини. Утім, чоловіки-герої зазвичай роблять все, щоби їх обраниці почувалися королевами – знов-таки, навіть коли це чайка-небога або бідна покритка, якою донедавна малювали Україну.
Еллен Марі Вайсман. Сливове дерево. – Х.: Фабула, 2017
Юний герой цього роману, що описує історію кохання в гітлерівській Німеччині, подарував своїй дівчині цілий чужинний світ, зацікавивши не арійською ідеєю, а книжками і музикою. Саме його порятунку присвячує вона своє злиденне життя, позначене на зап’ястку номером з концтабору Дахау. Тож не дивно, що в контексті сьогоднішніх досліджень з тоталітарної травми, а також цивільної історії 1940-х років цей роман молодої американської письменниці перекладено вісьмома мовами і тільки у США опубліковано накладом понад мільйон примірників.
Історія великого кохання, як, власне, й початку не менш великої війни почалася з того, що юна німкеня Крістін почала ходити на роботу до заможної єврейської родини Бауерманів не в старому, як зазвичай, одязі, а в святковому. Немов до церкви, де б мало освятитися це кохання, якби такі шлюби були можливі, і повсюди не лунали гасла: "Третій рейх не пошкодує зусиль, аби допомогти кожній арійській дівчині виконати свій обов’язок з примноження представників панівної раси. Одружуйтесь із найкращими чоловіками з СС і примножуйте славу батьківщини". Далі були роки виживань у холоді й голоді, порятунку від смерті під час бомбардувань союзної авіації та символічного вирощування зі сливової кісточки дерева пам’яті про страшні роки поневірянь.
Мішель Бюссі. Літак без неї. – Х.: Віват, 2017
Герой цього детективу з елементами трилеру життя поклав заради жінки, а триває його історія – від місця жахливої аварії до шухляди приватного детективу, в якій залишилася розгадка трагедії. Аеробус "Стамбул – Париж" розбивається в горах, на франко-швейцарському кордоні, і причина катастрофи залишається нез’ясованою. Не виживає ніхто, крім тримісячного немовля, за яку ведуть запеклу боротьбу дві родини опікунів – багата і бідна. Щоб дізнатися справжнє ім’я дитини – Ліз-Роз чи Емілі – головному героєві та оповідачеві, довелося витратити вісімнадцять років життя, але навіть ключ до цієї загадки не вберіг його від самогубства. Його роботу детектива оплачували всі ці роки, зошит з її результатами віддадуть вцілілій жертві катастрофи, якій вже виповнилося вісімнадцять. Попереду – самогубство, з якого почалася ця історія. Таким чином, пошуки правди про чужу смерть у горах за рахунок власного життя – ось основний сенс цього роману. Маніпуляція долею персонажів, про що свідчать випадкові збіги в перипетіях сюжету – лише кримінальне тло, на якому, насправді, відбуваються розслідування страшних і звичних "життєвих" істин.
Сергей Пономаренко. Зеркало из прошлого. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Герої цієї драматичної історії – справжнього історичного трилера! – занурені в минуле вже на початку оповіді. Панські посиденьки в садибі графа-мецената Тарновського, власника Качанівки, де бувають художник Акулов, літератор-початківець Безсмертний, музикант Войтенко і поэт Лисицін схожі на романтичний водевіль, якби не реалістичний сюжет роману. Який невдовзі переходить у нашу сучасність. Від початку ж все відбувається у відомому маєтку на Чернігівщині, гостями якого були М.Гоголь, М.Глинка, Т.Шевченко, і де Марко Вовчок познайомилася зі свої видавцем П.Кулішем. "Многие в имении проживали месяцами, а то и дольше, даже почивали и после смерти, как похороненный здесь близкий друг Шевченко художник Григорий Честаховский. Да и Тарас Григорьевич, стараниями Василия Тарновского-старшего, едва не нашел тут свое вечное пристанище — это предложение мецената серьезно обговаривали друзья великого Кобзаря. И когда оно не было принято, Тарновский выделил крупную сумму на похороны и памятник Т. Г. Шевченко".
На тлі цих історико-літературних подій відбувається основна дія роману, і трагедія, що стається на йог почату, а саме – вбивство юної героїні – здається, може вплинути не лише на долю відомих героїв, але й на наше власне розуміння історії та її глибинних процесів. Тим паче, якщо зважити, що трагедія тягнеться у наші часи, і молодий житомирський фотограф, з’ясовує, що має спільне родове коріння з "історичним" вбивцею дівчини. Крім того, спілкуючись по службі з ув’язненими убивцями-маніяками і вплутавшись у кримінальну історію, юнак раптом виявляє, що існує так званий "ген убивці", а "прокляте дзеркало" може таїти у своїх глибинах страшні родинні таємниці.
Богдан Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть. – Х.: Фоліо, 2018
Сюжет цього гостросюжетного роману перегукується з сучасними подіями у світі шпигунських пригод. Працюючи під дипломатичним прикриттям, офіцер української розвідки Семен Вергун опинився у скрутній ситуації, тобто на грані провалу. Який, додамо, не забарився. "Волков вивчив усіх московських знайомих Вергуна, але жодний з них не мав відношення до цієї директиви. Або контррозвідка щось проморгала, або Вергуна використали наосліп, підсунувши йому цілком таємний документ. Всі крапки над "і" мав поставити допит". Крім втрати доброго імені, шляхів відступу та можливості продовжити роботу, головний герой був також отруєний російськими "колегами" невідомим психотропним препаратом. Виживши, але втративши все після акту ворожої контррозвідки та в результаті гучного скандалу, він усамітнився на дачі в лісі та обмірковував помсту. Чи було йому страшно протягом всіх операцій, які проводилися на грані життя та смерті? Чи знайшов він відраду, коли опинився на фронті, зустрівши там свого особистого ворога під час боїв на Сході України? Про це можна дізнатися, лише занурившись у карколомні події цього психологічного роману.
Степан Процюк. Бийся головою до стіни. – Брустурів: Дискурсус, 2018
Насправді назва цієї книжки – не символ подолання перешкод чи то у старому радянському, а чи споконвічно українському чи пак куркульському середовищі, а нав’язле в зубах, головах і душах гасло "будь таким, як всі". За сюжетом, цю мораль насаджує батько, який "виховує" сина, а насправді – мордує його своїми вічними істериками, оскільки сам психічно хворий. Таким чином, конфлікт "батьків і дітей" розглядається через різницю поколінь та світоглядів, підсилений "авторським" баченням проблеми, яка має ще глибше коріння. Іноді таврування сучасного життя сягає високого публіцистичного градусу, і тоді чергове художнє твориво відомого своїми гнівними ескападами автора стає схоже на справжній памфлет, не згірш світської проповіді чи одкровення. "Кістки наших рідних перетлівають у землі. А поруч народжуються добрі карапузики, з першої хвилини свого життя підвладні в’яненню й розпаду. Час висміює наші найкращі пориви. Наші кохані стають беззубими бабегами й безумними дідуганами. Руки, що колись гладили й пестили, перетворюються на паралітичні оцупки".