Автори цих книжок уміють здивувати, адже сюрреалізм у них виростає з дитячих казок, а "рускій мір" живе навіть у снах про українську літературу. Тож потяги у цій прозі не ходять, бо вони, як хробаки, ховаються від птахів у тунелях, річка може втекти до музею, і ще безліч дивацтв трапитися до того часу, коли читач поволі почне приходити до тями.
Дж. Р. Р. Толкін. Берен і Лутієн. – Л.: Астролябія, 2018
У цій книжці на основі низки прозових та поетичних творів Дж. Р. Р. Толкіна реконструйовано цілісний епос про Берена, сина Барагіра, і Лутієн Тінувіель — смертного й ельфійку, які, за Толкіновим легендаріумом, жили в Першу Епоху світу. Історію їхнього кохання та подвигів здійснених заради нього, письменник вважав головним сказанням "Сильмариліону". Першу зав’язь цього сюжету — "Сказання про Лутієн Тінувіель і Берена" — було створено 1917 року, невдовзі після повернення Толкіна з фронтів Першої світової війни та одруження з Едіт Мері Бретт. У сповнених високої поезії óбразах закоханих, які належать до різних світів — людей та ельфів, Дж. Р. Р. Толкін вбачав уособлення себе самого та своєї дружини, і за його заповітом на їхньому надгробку було викарбувано: "Берен" і "Лутієн". Крістофер Толкін, упорядник книжки, присвятив її своїй дружині Бейллі — і в такий спосіб засвідчив вірність батьковій поетичній візії ідеального шлюбу.
Р. Риггз, К. Джин. Дом странных детей. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Ця історія починалася зі старовинних фотографій. За сюжетом, шістнадцятирічний Джейкоб змалечку звик до розповідей свого діда про його юність на далекому Уельському острові, в притулку для дивних дітей: про чудовиськ з потрійними язиками, про невидимого хлопчика, про літаючу дівчинку та інші загадкові речі. Єдиним побічним ефектом цих вигадок були нічні кошмари, які мучили підлітка. Але одного разу кошмар увірвався в його життя, убивши діда вже наяву. Таким чином, це незвичайна суміш підліткового фентезі та старовинних фотографій – саме для того, хто справді любить динамічні сюжети і фантастичні колізії. Захоплюючі малюнки-комікси розкажуть нам історію юного Джейкоба Портмана, який одного разу побачив, як оживають розказані його дідом історії. Цього разу, в книжці з картинками, вони не дуже схожі на чудову казку про незвичайних дітей та їх покровительку й захисницю міс Сапсан. До того ж дід головного героя мав особливий дар бачити чудовиськ, що вдалося відобразити художнику, І тільки від цього дару довгий час, аж до трагічного кінця, залежав їх порятунок. Хай там як, але спочатку треба розгадати загадку діда і знайти на далекому острові цей самий Дім дивних дітей. Погодьмося, рухаючись за історією в малюнках, зробити це буде набагато цікавіше.
Євгенія Кононенко. Празька химера. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019
Авторка цієї книжки завжди дивувала незвичним поглядом на цілком буденні речі, коли таємне – мрії, надії, бажання – ставали явним – в родині, на роботі, в суспільстві, і плюс на мінус завжди давав чорнуху в житті. Ось і цього разу у збірці короткої прози "Празька химера" нам розповідають історії психологічної химерної реальності, якої не існує, але навіть назви оповідань разюче різняться між собою – наче різні полюси нашого з вами бутя. "Зустріч у Сан-Франциско" і "Готелька на Борщагівці", "Арчибальд і Патриція" та "Чоловік і жінка на дні міста", "Лілова сукня" і "Гадючник". З іншого боку, авторка зауважує, що "три-Же цієї книги: ЖИТТЯ, ЖИТЛО, ЖІНКА. Життя не в широкому, філософському, метафізичному сенсі: я живу, я існую, я жива, я не мертва. А у вужчому: я живу в трикімнатній квартирі. Або живу у власному домі. У світі є безліч безхатченків, і вони також живуть". І так виходить, що у вічному пошуку дому знаходяться майже всі герої цієї незвичної збірки. Іноді шукають його навіть не для себе, для інших, які не менш важливі для такої "спорідненої" філософії. Наприклад у програмовій новелі назвою "Празька химера", де героїня англійською питається в місті Кафки про ту чи іншу вулицю або сквер, про які мова в довіднику, а їй всюди відповідають російською. "А чи є в цьому місті чехи?" — подумала Марічка, походивши по Празі кілька годин. Коли їх возили по місту в автобусі, це не так було відчутно, а тепер вона вже не могла зрозуміти: чи Прага чеське місто, чи російське?".
Марина та Сергій Дяченки. Дивовижні пригоди звичайних речей. – Х.: Фоліо, 2019
Чудернацькі історії, якими повна ця книжка, писалися її авторами для маленької дочки, яка нині вже доросла. Утім, навіть у цьому віці, здається, їй було б цікаво перечитати дивовижні пригоди не менш дивних героїв та персонажів, а вже сучасному читачеві – порівняти їх зі світовою класикою та сучасною психоделією в стилі мультфільму "Жовтий підводний човен" з доробку "Бітлз". Натомість з суто літературних асоціацій на думку одразу спадає і "Джалапіта" Еми Андієвської, і "Торт в небі" Джанні Родарі. Наприклад, історія про річку, яка дуже хотіла потрапити до музею, і одного разу їй це таки вдалося, коли взимку вона непомітно для дітлахів вислизнула з-під криги і подалася крадькома до міста. Або пригоди лякливого потяга, який вважав, що він черв’як і його можуть склювати птахи, через що ховався в тунелях, а пасажири від того спізнювалися. Врятувати ситуацію вдалося лише завдяки опудалу, яке відлякувало ворон, але відучити від читання цих захоплюючих і чудернацьких історій їх авторам, здається, вже не вдасться.
Христина Козловська. Ящірка та її хвіст. – Брустурів: Дискурсус, 2018.
Оповідання цієї збірки, звичайно, нестрашні, оскільки казки, хоч і для дорослих, не повинні лякати читача. Хоч іноді вони справді вражають, розповідаючи про коника і хамелеона, старого поета і каторжника. "Чоловік стояв, онімілий від страху, і зрозуміти не міг, звідки це чудовисько в небі взялося, звідки принесла нечиста потвору цю. Вибігли за чоловіком на ґанок і жінка з дітьми, глянули догори та голосити стали, та сльозами заливатися". Утім, ці оповідання швидше дивують і змушують замислитися, оскільки – дивні, непрості та незвичні. Їхні герої – "нестандартні" персонажі, які одночасно – символи і знаки з різних казок. Наприклад, золота рибка, або ящірка та її хвіст. Сама авторка називає свої оповідки "небанальними історіями для душі, а всі звірятка, про яких мова, це насправді алегорії людських недоліків і чеснот, які походять з культури бароко.