/ Фото: Pixabay
За всі часи до видатних особистостей, що відзначилися в історії радикальною політикою, було двояке ставлення. З одного боку, їх боялися та поважали, а з другого, офіційна історія часом без особливого аналізу заносила їх до чорного списку пам’яті.
Себастіан Гаффнер. Гітлер. Примітки до біографії. – К.: Видавництво Жупанського, 2018
Автор цієї книжки у своїх працях зосереджується на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871–1945) і досліджує теми причин та наслідків Першої світової війни, падіння Веймарської Республіки і подальшого становлення й краху Німеччини за часів Гітлера. Зокрема книжка про Гітлера – це найвідоміша праця Гаффнера, в якій він у лаконічній формі аналізує життєвий та політичний шлях Адольфа Гітлера, висуває сміливі припущення щодо неоднозначних та химерних поворотів історії Другої світової війни та намагається подати об’єктивний аналіз постаті Гітлера і його значення в історії Німеччини і всього світу, уникаючи при цьому поширеної практики сліпої та неконструктивної демонізації цієї одіозної історичної постаті. "Чимало теоретичних ідей Гітлера живуть далі, навіть довше, ніж можна було припустити, і не лише серед німців, і навіть не лише серед свідомих послідовників Гітлера. А з іншого боку, допоки в цих ідеях хибне не буде чітко відмежоване від більш-менш правильного, правильне перебуватиме у небезпеці бути табуїзованим лише тому, що Гітлер теж так думав". Книжка стала бестселером у Німеччині і отримала низку літературних премій: премію міста Дюссельдорф ім. Гайнріха Гайне, премію Йогана Гайнріха Мерка, Літературну премію Фрідріха Шіделя і Літературну премію Вінґейта.
М. Шюкрю Ганіоглу. Ататюрк: Біографія мислителя. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2018
Докладна розповідь про легендарного правителя, який казав, що революція не робиться в білих рукавичках, і за часів якого постала Турецька Республіка і з’явилася сучасна турецька нація, насправді присвячена походженню ідей, на яких ґрунтувалась його діяльність. "У цій новій утопічній державі, – уточнює автор, – саме націоналізм, санкціонований наукою, усе визначав немов нова релігія". Тож зокрема ми дізнаємося про книжки, з яких Мустафа Кемаль засвоїв популярні на Заході теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст. (націоналізм, расову антропологію, авторитаризм.), а також історичним особам, з якими Ататюрк ділився задумами або, навпаки, сперечався. "Мустафа Кемаль також запровадив низку культурних змін, призначених, аби зробити вигляд Туреччини більш західним. – зауважує автор. – Його рішення прийняти пристосовану версію латинського алфавіту замість уживаного століттями арабо-перського письма демонстрували бажання видалити ще один символ минулого, що ніс релігійне навантаження".
Федір Турченко. Микола Міхновський. Життя і слово. – К.: Генеза, 2018
Як відомо, під проводом цього незламного патріота, харківського адвоката, організатора українського війська та першого ідеолога націоналізму, ще на початку ХХ століття було створено першу політичну партію, яка проголошувала самостійність України. Але мало хто знає, що, крім політичних промов, програм і маніфестів, Міхновський писав вірші, видавши за життя збірку любовної лірики. Але закохані в нього були місцеві патріоти не лише через писання, а головне через участь у "живому" житті імперського соціуму. Так, наприклад, широкого розголосу набув його вчинок на святковому відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві 1903-го року. Коли міський голова спинив промову молодої ораторки, зауваживши, що вживати рідну мову дозволено лише закордонним гостям, і пригрозивши іменем міністра внутрішніх справ закрити збори, всі присутні як один підвелись і стали мовчки виходити з зали. Тим часом Міхновський звернувся до урядовця з таким словом: "Добродію міський голово! Я адвокат-правник, тому заявляю, що в законах Російської держави не існує жодної статті закону, яка б забороняла московським підданцям балакати в рідній мові до кого вони схочуть і як вони схочуть. Отже, ми апелюватимемо на цю заборону в сенаті. Позаяк же всі українські адреси й привітання відкидаються, то дозвольте мені, пане голово, свою адресу забрати знов собі, а вам залишити саму палітурку".
Микола Посівнич. Степан Бандера. Історія нескорених. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Ця книга — життєпис лідера ОУН без штучно створених міфів. Справді, Степан Бандера – хто він в українській історії повстанського руху, а також на думку істориків? Герой? Зрадник? Символ? Дискусії навколо цієї яскравої та суперечливої особистості не вщухатимуть ще довго. Що ж робить цього не дуже високого і зовсім не кремезного чоловіка символом, прапором, ім’ям? Чому з одних трибун його називають ворогом, а з інших — Провідником і героєм? Щоб зрозуміти це, варто почати з подолання стереотипів, які утвердилися в суспільстві. Базуючись на архівних документах, цікавих і невідомих широкому загалу матеріалах, автор розповідає про життєпис лідера ОУН без штучно створених міфів: які погляди він мав, якими ідеалами керувався і, зрештою, якою він був людиною.
Валентин Бадрак. Лица цивилизации. – Х.: Фолио, 2018
Нова праця автора "геній-терапії" – про людей, які вдосконалюють суспільство власним прикладом – насправді дуже корисна книжка, яка на знакових прикладах показує зокрема як корисно читати. "Внаслідок того, що люди стали менше читати, ми спостерігаємо певну деградацію суспільства, – свідчить автор. – Тому такі книги як "Обличчя цивілізації" і знайомство з образами, стратегіями видатних людей я розглядаю як серйозну складову саморозвитку". Загалом у книжці подано близько 400 портретів видатних особистостей, а також розказано про особливості розвитку їх творчого генія. Причому різниця з іншими дослідниками кардинальна – решта авторів беруть до уваги їх формальні досягнення, які насправді переважно аж ніяк не пов’язані із розвитком особистості. Натомість – і це має імпонувати читачам-книголюбам! – автор "Обличчя цивілізації" вважає за головне використання образів, яке зажди існувало в історії. Так, наприклад, Олександр Македонський виріс на "Іліаді" і "Одіссеї" Гомера, Альбрехт Швейцер полюбляв Гете, а першою книгою Еріха Фромма був Талмуд. Тобто дуже важить, коли і як книжки приходять у світ людей, і тим, ким ці люди потім стають. Так само найцікавішим у "геній-терапії" видається те, чим саме її автор у своїй феноменальній праці "заміняє" всім відомі досягнення знакових особистостей. Тобто не перераховує їх, а форматує в більш важливі для розвитку цивілізації чесноти. "Виконувати задуману місію приємніше і корисніше за сумнівні світські обов'язки, особливо, коли вони нав'язані у вигляді стереотипів", – визнає у нього вчений Герберт Спенсер. "Навіть гірку долю можна зробити героїчної епопеєю, наповнивши кожен день думкою про творче самовираження і свободу", – немов у відповідь "підтверджує" Тарас Шевченко.