Світ не змінився. Ні розвій культури, ні цінності та методи колективної безпеки цивілізації не гарантували і не гарантують безпеки людству, скажімо, з настанням зими і холодів. Як і раніше, щойно сонячні промені починають ковзати по поверхні планети з меншою точністю і меншими гарантіями збереження тепла, люди, зокрема в Україні, починають думати на звичні теми.
Настала осінь. Достатньо безхмарна, в порівнянні з попередньою. І на перший план виходять три основні проблеми, традиційні в Україні кілька років поспіль: як заморозити конфлікт на Донбасі, як не замерзнути узимку та… як провести чергові осінні вибори.
Замороження конфлікту відбувається звичними методами – шляхом засідань європейських четвірок. Ці зустрічі, як ми бачимо з останнього їх конспекту, містять дуже схожі з попередніми висновки: потрібно виконати домовленості, відвівши зброю за демаркаційну лінію і припинивши вогонь, і заморозити конфлікт, щоб якось далі з цим жити. Суттєва різниця останньої стрічі четвірки полягає хіба що в конкретному акценті на тому, як зона конфлікту переживе зиму – минулого року це не враховувалося, і гуманітарна криза на Сході забрала зовсім невоєнні і нікому не потрібні жертви через елементарну відсутність умов для того, щоб вистояти в ту зиму.
Решта країни, завдяки зусиллям усіх трьох гілок влади, вважається, до зими готова. Ми, щоправда, не убезпечені від прикрих випадковостей – типу вибухів у Одесі чи Києві, але на загал, звикши до АТО як до шагреневої шкіри, цьогоріч почуваємося напередодні холодів більш впевнено і захищено.
Хоча, звичайно, і, як правило, в тому числі від передвиборчих брендів звучать перестороги: мовляв, Росія цього всього просто так не залишить і обов’язково зробить все, щоб зіпсувати наступні вибори або максимально леґітимізувати якісь нові незаконні плебісцити на тернах "ЛНР-ДНР".
Та доки цього не трапилося, всі ці домисли можна класифікувати хіба що як передвиборчі казки. Так, нелеґітимні плебісцити проводилися минулого року в Україні двічі – у Криму та на східних кордонах. І однак загроза зриву обох попередніх виборів – президента та парламенту – в Україні виявилася не більше ніж блефом, який приносив виборчі бали тим чи іншим патріотично налаштованим силам, не більше.
Патріотизм українців під осінь 2015 року семантично вирівнюється: він уже не такий емоційний, чуттєво неконтрольований чи навіть епатажно-агресивний, як рік тому. Патріотизм осені 2015 доволі рівний, класичний і серйозний. На загал в Україні моменти ненависті щодо тих чи інших, хто спричинив війну, вгамовано. Патріоти і непатріоти дедалі більше зосереджуються на питанні, як вижити зараз і надалі, і це робить їхню долю спільною і нерозривною, не зважаючи на різність у поглядах і трактовках тих чи інших поточних подій.
Питання, як Україні та українцям зіп’ястися на ноги євростабільності, вирішується по-різному. Одні громадяни йдуть в АТО і служать там незмінно і жертовно навіть роками, інші безсоромно заробляють гроші на АТО, треті – громадські і соціальні дивіденди, активно та розмаїто волонтерствуючи. Саме волонтерство як явище суттєво змінило досі на загал апатичну громадську якість суспільства. Бути волонтером – це як прийняти щеплення від війни – без цієї діяльності не прожити, і кожен так чи інакше намагається долучитися до неї (хоча б, якщо не здатен на матеріальні жертви, змагаючись за Україну у соцмережах).
Тим не менш, патріотизм, який спричинив таку виняткову стійкість нації в найскладніший період нашої історії, зовсім не ґарантував спокійного життя політикам. Авторитету "спасителів країни" нові очільники при владі, крім власних політичних кіл, так ніде і не набули. Більше того, якщо в усі попередні дореволюційні роки до політиків у народі ставилися зі значним скепсисом, то зараз, після понад річної вимушеної довіри нації до новітніх, цей скепсис і вимогливість до українського політикуму з боку громадськості не тільки повертається як бумеранґ, а тепер, напередодні місцевих виборів, зростає до звичних високо скептичних "норм". Причому, як раніше, не так у мас-медіа, як у коридорах громадянського суспільства.
На глибині підсвідомості всі розуміють: інших альтернатив при владі, ніж ті, хто є там зараз, наразі немає. Хоча б тому, що в у випадку перемоги реакціонерів та повернення колишніх, що "осоромилися" антимайданом, авторитет влади знову упав би в очах народу до нуля, ризикуючи черговим вибухом чергових майданів. Однак старі, нові і оновлені політичні команди мають спільні риси: переконані тільки у власній правоті, всі вони розпочали активну гонитву за голосами. Як справедливо відзначають експерти, усіма ними без винятку у обстановці війни ставку буде зроблено на місцевий патріотизм. І наступні вибори пройдуть немовби межи двома схожими гаслами "Україна понад усе" та "Людина понад усе". Гаслами, схожими семантичною неточністю, лицемірством та смисловою зміщеністю справжніх прерогатив, якими керуватимуться майбутні переможці виборів. Гаслами монотонними та зрозумілими однозначно навіть мешканцю психлікарні, за допомогою яких майстри піару спробують розвести по різних кутках рингу очманілий від воєнного межичасся народ, оскільки тільки в такому випадку можна гарантувати якісні і потрібні результати. Велетенська кількість нових політформувань, створених політтехнологами від крупніших і захованих за ширмами політсил, на місцях спробує набрати максимум. Щоби їхні старші брати чи навіть окремі олігархи, які виграють на тлі низької явки і пройдуть у місцеві ради, і надалі смикали за ниточки знизу і латентну та безособову територіальну громаду, і активну громадськість. Напучуючи натовп на підтримку чи на блокування рішень ключових політсил.
Мій прогноз. Конфлікт на Сході вдасться до кінця року заморозити лише частково – до того рівня, в якому він заморожений уже зараз. Наскільки комфортно переживемо зиму, знову залежатиме від поміркованих або жорстких погодних умов, а зовсім не від зусиль місцевих та верховних влад. Вибори ж принесуть сподівані результати: настільки, що їх можна було б зараз і не проводити. На Заході України, у центрі та в Києві буде пролобійовано і проведено в ради та мери практично на всіх рівнях представників Революції Гідності. На Півдні та Сході статус кво колишніх також збережеться: можливо, під новими прізвищами, але владу посядуть ті, хто в ній перебуває і зараз: якщо це майданери, то – люди від майданерів, якщо "ватники" – то від прихованих "ватників". Суспільно-політична напруга, градус якої підніметься на виборах, під Новий рік спаде. І "ватники" та майданери будуть змушені сісти нарешті за стіл – таємних чи явних – але перемовин. І тоді, тільки після настання нормалізації стосунків та відновлення конструктивного діалогу суспільства та еліт усередині країни, можна буде замовити слівце про остаточне розв’язання проблем міжнародних, ключовою з яких є неоголошена Східна війна.