…Віддавна було відомо, що географічна прив’язка сюжету насправді не така вагома, як його наповнення "живим" життям. І палке кохання могло трапитись герою навіть на Північному полюсі. Натомість лише зараз, здається, потроху починаємо розуміти, що закони природи ще ніхто не відміняв, і людські стосунки залежать саме від того, де ти народився і як тебе вчили кохати. Книжки про це бувають найцікавіші, бо правдиві.
Пітер Х. Фогтдаль. Царська карлиця. – Х.: Фабула, 2017
Незвичайний роман з фантастичним сюжетом про події не дуже сивої давнини, які, тим не менш, іноді відбуваються також у нашому сьогоднішньому світі. Талановиту дитину спочатку продали старому графу в рідній Данії, потім, вже дорослою дівчиною, її придбав сам Петро Перший. І мова навіть не про горезвісну кунсткамеру російського самодержця, а про культ придворних блазнів, який споконвіку існував при дворі. Зазвичай з них виходили не лише паяци, ладні заявити, що "король – голий", часто ці люди з тілесними вадами, але з глибоким розумом і феноменальною інтуїцією ставали першими радниками при тиранах. Те саме у даному випадку, адже Петро Перший саме через розум і кмітливість придбав це диво для власної втіхи. "Я дізналася скільки змогла, бо знала, що мій розум стане моїм єдиним порятунком у світі, який топче маленькі істоти наче будяки", – згадує героїня. Далі будуть роки знущань, поневірянь і виживання в царському "карликовому" почті, життя поруч із катами, які мордують царського же сина, спостереження за тим, як росте Петербург, столиця імперії, "наче цар хоче навчити користуватися човнами і людей, і звірів". Спочатку, за словами автора, він не хотів писати чергову біографію Петра, але спроба вигадати альтернативну історію, в якій дещо залежало від другорядних, здавалося б, героїв і персонажів, переконали його у зворотному. В результаті роман став бестселером і був перекладений англійською, французькою, португальською та іншими європейськими мовами. Черга вподобати це "фантастичне" чтиво прийшла його також до українському читачеві.
Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. – К.: Нора-Друк, 2017
Героїні цього роману, перекладеного – мов "дівчата в цвіту" в класика – на початку оповіді живуть безтурботним життям, нехай навіть у різних країнах і навіть на різних континентах. Одна з них – американка з театральним минулим, яка працює у французькому консульстві в Нью-Йорка, друга – полька зі скромної родини, третя - німкеня-медик, яка мріє стати видатним спеціалістом. Утім, дія відбувається наприкінці 1930-х, тож Польщу невдовзі окупують, так само захоплять Францію, і Друга світова докотиться аж до Америки, яка продавала зброю Європі, публічно не визнаючи цього аж до часів другого фронту. Звісно, всі три героїні роману живуть за воєнного часу в різних умовах. У Польщі діє підпільний рух опору, Франція приймає американську поміч, але тутешня героїня не може вибратися з коханим додому, в Німеччині зазвичай злочинна медицина ставить досліди на людях. Тож долі когось з дівчат перетнуться, рідні й близькі знайдуться і кохання переможе, натомість для переможених героїв на героїнь трапиться Нюрнберзький процес. За стилем оповіді роман нагадує епохальну сагу, розділи якої чергуються в часі та просторі сюжету – від 1930-х до 1940-х, з Америки до Франції, з жанру романтичної пригоди до формату книги пам’яті про життя після смерті.
Маріо Леві. Стамбульська казка. – Х.: Фоліо, 2017
Автора цього роману називають "турецьким Маркесом", і тому знаного на весь світ метафізичного реалізму нам не уникнути. Точніше, спогадів, схожих на екзотичні марева строкатого Сходу. Загалом "Стамбульська казка" в перекладі Олеся Кульчинського – це потужний роман, родинний апокриф, нескінченна сага про три покоління турецьких євреїв. Дія в якому відбувається, відповідно, протягом 40-45 років – від кінця Другої світової війни до 80-х років минулого століття. Головна тема – пошук героєм національної ідентичності, хоч саме Стамбул не дуже цьому сприяє. Автор роману не даремно зазнав впливу Джеймса Джойса, чий герой – Леопольд Блум з "Улісса" – теж був євреєм-блукальцем, а вже турецьке багатонаціональне місце взагалі скидалося на плавильний казан народів. "Стамбул завжди був містом мігрантів, – нагадує автор. – Наприклад, після Першої світової війни тут оселилися численні мусульмани, вигнані з Греції та інших балканських країн. Якщо звернутися до більш віддаленого минулого, то можна згадати про євреїв, в числі яких були мої предки, колись вигнані з Іспанії, які отримали запрошення турецького султана оселитися в його столиці".
Олесь Ульяненко. Там, де Південь. – К.: Люта Справа, 2017
Автора цієї збірки повістей називають українським Буковскі, він описує українські реалії так само жорстко і водночас ніжно. Серед решти персонажів його ліричний герой – волоцюга, бандит, хуліган – завжди в душі романтик. Іноді "Там, де Південь", справді, нагадує "Південь без ознак Півночі" згаданого класика сучасної американської літератури, але ще більше його "Жінок". В Ульяненка взагалі майже завжди інтрига зав’язується довкола жінки, і недаремно одна з останніх його книжок називається "Жінка його мрії", Те саме у цій збірці, повістями якої починалася його творчість. "Вона пішла і пропала в рудій пилюці, а вітер надував, що падло, з Першої Слобідської. Мені кортіло побачити, як вона йде і зникає в тунелі вулиці, і мені зробилося так, ніби цілий склозавод розбили в моєму шлунку, у моїй мошонці, десять тисяч кремпів, подібних на Утюга. Я закурив і довго стояв на напівзігнутих, витріщившись у той кінець вулиці. А вулиці тут широкі, майже тобі проспекти. А от проспекти подібні на стічні канави. З котушок можна поїхати... Така баба...".
Оксана Смерек. Мірки і лекала. – Л.: Кальварія, 2017
Здавалося б, по-літньому розмаїта, різножанрова і строката збірка "самоіронії та суб’єктивних спостережень" молодої поетки і перекладачки з нідерландської та фламандської. Але не завжди комфортний побут і буденні труднощі так додають перцю в сюжетні ситуації. Авторка називає своє твориво "книжкою про реальність з різними обличчями, очима, язиками і мовами", свідомо обираючи моменти, в яких розрив між тим самим зовнішнім комфортом і емоційним голодом вражає на рівні "літнього" життя. Спекотного настрою і невтішних висновків додають ті з них, де героїня стикається з "народною" буденністю. "Шлях у країну тюльпанів пролягав через сусідню Польщу. Жінка поряд, змірявши мене поглядом, відразу на "ти" запитала: – Студентка? – Ні, не студентка! – Мандруєш? Таке воно, я от папіроси вожу, щоб прожити, а ти мандруєш…"