Сталося! Той рідкісний день коли минуло в акурат рівнесенько 500 років від початку найграндіозніших реформ у Європі, настав. Саме сьогодні, але п`ять сторіч тому, на День Всіх Святих (нумо, пригадаймо гелловінські кабаки-скелети!), католицький монах-августинець Мартін Лютер прибив до церковної брами 95 тез стосовно справ релігійно-духовних у Старому Світі, де в суспільстві і державуванні владарював на тоді папа і папство.
Подейкують, що всі могли просто з байдужим виглядом пройти повз міні-маніфест священика, і тоді все в Європі залишилося б як було. Або з Мартіном Лютером, який виступив зокрема проти індульгенцій (джерела прибутку папства) та деяких пунктів католицької релігії, могло статися те, що сторіччя тому спіткало Яна Гуса – спалення на вогнищі інквізиції, але надворі, як то кажуть, було нове сторіччя. У доктора Мартіна Лютера знайшлися небідні і сановиті прихильники в обличчі курфюрста Саксонського, а також лицарі, які заприсяглися особисто захищати Лютера в його мандрівках Німеччиною. А 95 тез, оскільки настала нова медіаера книгодрукування, були розмножені в Європі в такій кількості, що попри подальшу папську анафему не встигали піддатися знищенню, доки були прочитані.
Таким чином розпочалася найзначніша за масштабами реформа в Європі, яка ініціювала в 16 сторіччі громадянські війни, зокрема в Німеччині та Швейцарії, а в 17 сторіччі – тридцятирічну релігійну віну між католицькою та уже протестантською Європою 1618-1648, яку майже виграли католики, однак в останню мить втрутився молодий і щойно одружений шведський король, і Європа в подальші чотири сторіччя пішла іншим шляхом.
Реформація спричинила не тільки соціальні реформи з їх ідилічними картинками, скажімо в Берні чи Женеві, повної відсутності п’яниць у містах й абсолютної втрати населенням здатності сквернословити: як у громадських, так і в усіх інших місцях. Набагато важливіше для сучасної цивілізації, що реформація і протестантизм як окремий відлам християнства, який і сповідувало його реформоване крило, спричинив зміну мислення як європейців, так і американців (оскільки католики в Європі переслідували своїх опонентів, і з деяких країн, як от із Франції гугеноти, вони змушені були масово емігрувати) на багато поколінь і навіть сторіч уперед. Можна сказати, що більшості здобутків сучасної світової цивілізації, як на рівні винаходів та концепцій, так і на рівні перемог у ключових війнах, що ледь не винищили планету, ми маємо бути вдячні протестантам. Навіть Стівен Кінг, автор наймоторошніших і, водночас, найзахоплюючіших літературних історій сучасності – методист-протестант.
Звичайно, за 500 років реформації, крім "чимало гарного", протестанти, не змігши уникнути спокус колишньої папської цивілізації (передовсім спокуси влади і спроби розбудови Царства Небесного вже тут і вже зараз), повинні і в чималих доволі сумовитих злочинах. Жан Кальвін, який боровся за високу мораль у суспільстві, не зміг сказати "ні", коли потрібне було його "так" під документом про страту Мігеля Сервета. А чотири століття потому німецькі протестанти (щоправда, не всі) підтримали Адольфа Гітлера, вважаючи його месією для змученої Першою світовою Германії. Однак на загал в ці п’ять сотень років після Реформації в діяльності реформатів переважає радше добре: протестанти і правда є в своїх країнах тією сіллю, потребу якої в суспільстві декларує Ісус Христос.
Для України Р-500 також доволі прикметна річна подія. Наш президент минулого року ухвалив відповідне законодавче рішення, яке дозволило провадити заходи щодо Реформації-500, з одного боку, в ключі дотримання свободи совісті та віросповідання, з іншого – забезпечуючи невтручання в свободи інших віруючих в Україні. Протестанти, остерігаючись перетворити на ідола саму подію Р-500, святкували (і святкуватимуть сьогодні) не дуже бучно і несамовито. Навряд чи ми побачимо феєрверки в небі Києва, на які, щоправда, подія реально заслуговує. Однак ідеали Реформації, особливо стосовно розбудови високодуховної і високоморальної держави на базі християнського вчення – далеко не зайві в сучасній Україні. Адже наша теперішня ситуація, коли чотири роки Україна провадить практично неоголошену війну, вельми нагадує середньовічну, в якій і народилося протестанство. Можливо, вздоровлюючи самих себе, ми можемо запозичити деякі реформатські рецепти. Хоча б пов’язані з дотриманням елементарної вуличної моральної поведінки. До війни і навіть попри війну протестанти України, зокрема Донеччини, оприлюднили і втілили значну програму усиновлення українських сиріт. Не залишена ця ініціатива – приводити у свій дім сиріт – у Слов`янську та Маріуполі і дотепер. І це тільки частина добрих протестантських ініціатив.
Як і у випадку з тезами-маніфестом Мартіна Лютера, ця Р-500 саме в Україні може не обіцяти нічого, або ж – зрештою вилитися в грандіозні видозміни українського суспільства в бік покращання.
Хоча українські реформати-протестанти (а їх у нас насправді не так багато, як могло видатися після вересневого їх маршу в День Української Подяки Хрещатиком), яких сьогодні можна сміливо привітати, доволі послідовні в своїй допомозі суспільстві і державі: про це свідчить і висока концентрація в прифронтовій зоні капеланів-протестантів, і волонтери-християни, які долучаються до реабілітації і воїнів, і прифронтового населення.