У цих книжках тіні недалекого минулого виходять на поверхню наших днів, утворюючи мало не паралельний світ альтернативної історії. Чорти і янголи, генії на жебраки вже не складають єдиної спільноти під назвою "радянський народ", але пречудово розбрідаються генетичними задвірками решти національностей.
Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек. – Видавництво Жупанського, 2017
На самому початку цього роману з епохою все, за сюжетом, благоденствує. Столичний журналісті їде в плацкарті в донецькі краї писати про трудові подвиги шахтарів, які, слід зауважити, тут же, у вагоні, мирно п'ють, сплять і сходять на якихось загадкових нічних станціях. Країна все менше дає вугілля і все більше опускається на дно зневіри і нехлюйства. І виявляється, що радянська благодать, в якій норма видобутку була прямо пропорційно кількості смертей, в цьому романі, до всього іншого, живе в альтернативній історії СРСР. Горбачов в ній кучерявий і активний, у Брежнєва тавро диявола на лисині, Афганістан давно вже наш, і навіть атомну бомбу радянський народ благополучно скинув на капіталістів, щоб не зажиралися. Але головне в шахтарській глибинці, звідки метастази розпаду тягнуться в усі імперські усюди – це глибокий, як шахта "Червоноармійська" жах, який оселився в цих краях, коли після аварії один з героїв роману таким собі Басаврюком вийшов на поверхню, і робота закипіла. Весела фантасмагорія, що змінюються в романі то інфернальним ужастиком, то трагічним детективом чи навіть скандальним пафмлетом, описує життя шахтарів за лекалами крутого американського чтива. При цьому, якщо врахувати, що стиль Подерв'янського і Жадана повсюдно експлуатується на сторінках "Чорного генсека", то езотеричний трилер виявиться ще й сатирою і навіть пародією на нашу з вами сучасну українську літературу.
Андрій Кокотюха. Втікач із Бригідок. – Х.: Фоліо, 2017
Легенди сивої, так би мовити давнини, стикаються у черговому романі вельми плодючого автора із сучасністю. Про героя "Втікача із Бригідок", українського січового стрільця ходять достоту народна слава. "Коли сотня закріпилася на здобутих позиціях, а в донесеннях командири навипередки рапортували – росіян зупинено, про Ладного ходили спершу чутки, потім – легенди". Те саме щодо автора роману, про чию продуктивність так само розводяться мало не на всіх інформаційних сервісах нашого сьогодення. І щодалі рухаєшся за сюжетом, тим тісніше сполука автора з героєм, чуток – з дійсністю, а слави – із заздрощами недругів. Які, до речі, висувають припущення, що регулярне і часте видавання Кокотюхою на гора його популярних книжок не може обходитися без за діяння літературних рабів. Те саме, знов-таки, в сюжеті роману, який розгортається далекого 1916 року, і де герой, той самий стрілець і донжуан, аби сподобатися коханій, вдається до послуг найнятого поета. "Аби не морочитися, запросив на пиво старшого приятеля, інженера Олеся Косацького, котрий ще тоді хвалився: його поезії читав сам Франко й навіть рекомендував кілька з них до публікації. Косацький погодився написати простенького любовного віршика, якого Ладний прочитає в потрібний момент Оксані як свого". Натомість подальший розвиток подій, який призвів до того, що фірмовий герой Кокотюхи, детектив Кошовий, змушений рятувати цю "поетичну" ситуацію, сподіваємось, не матиме нічого спільного з життям-буттям автора роману.
Олексій Винокуров. Ангел пригляду. – Х.: Фабула, 2017
За всі часи вважалося, що душевнохворі – це божі люди, яким не писаний ані закон, ані сюжет. У романі "Ангел пригляду" з таких ангелів та пророків складається ціле паралельне життя-буття в психіатричній лікарні Донецька під час сьогоднішньої війни. Втілення і перевтілення, спуск архангелів на землю і передчуття великої битви – ось міфологічне наповнення сюжету, в якому описують цілком буденні реалії військового часу. Трійко мандрівців простують в пекло, яким виявляється Москва, де навіть вхід у Тартар виглядає буденним офісом посеред міста. Антиутопія межує з бурлеском, Орфей перетворюється на Енея, а бульварний журналіст – на передвісника революції, яка закінчується вбивством російського опозиціонера на мосту, що веде у вічність міжнаціональних стосунків. "Дивне відчуття відвідало його. З одного боку, він відчув полегшення. Отже, уся ця історія – сни, архангел, Діана, хіліарх – привиділася йому, все це маячня хворого розуму. Але, з іншого боку, була в цьому якась гіркота. Немов зрозумівши, що це всього лише галюцинація, він щось втратив. Щось важливе, значне: таке, без чого життя вже не мало такої цінності, як раніше".
Адам Ґрант. Оригінали. Які нонконформісти рухають світ. – К.: ТАО, 2017
Ще пишучи цю книжку, її автор вже був включений в список 25 найвпливовіших бізнес-мислителів світу, консультував Google, Johnson & Johnson, Pixar і армію США. Утім, цього разу нам несподівано розповідають, як знайти, виростити і виплекати нонконформістів. У процесі написання збирались історії про цих одинаків, щоб показати, що означає бути оригіналом. Під час просівання потоку таких історій, було визначено кілька поширених типів. При цьому, виявляється, важливо обмежувати співробітників, які створюють неприємності, і не пропустити оригінальних людей. "Я шукав тих, хто брав участь у явних актах нонконформізму – уточнює Грант, – але при цьому робив щось нове. Це люди, які дратують безпосередніх начальників, але яких цінує вище керівництво". Головне, як підказує досвід, зрозуміти, чи є реальна глибина під зовнішніми проявами нонконформізму? Грант радить кілька незвичних запитань і вправ, які виходять із трьох ключових якостей оригінальних людей. Крім того, спираючись на свої дослідження, а також звертаючись до прикладів, що охоплюють історії зі світу політики, спорту та шоу-бізнесу, Грант з'ясовує, як розпізнати гарну ідею та чітко і стисло донести її до оточуючих, і як створити середовище, де заохочується інакше мислення.