"Жіночі" свята, День матері, 8 Березня тощо, не є календарна дивина. Це зрозуміло – жінка це наше все. І берегиня роду, і хоронителька домашнього затишку, і "та єдина, яка спроможна народити", і чимало іншого. Та хто тоді такий наш батько?
Колись, 19-го червня 1910-го року, величати святом батьків першою запропонувала якраз жінка, місіс Додд з Спокана у штаті Вашингтон, яка і вважається засновницею Дня Батька. Зараз День Батька відзначається в багатьох країнах світу на офіційному рівні. Під час прес-конференції, що проводилася ініціаторами Всенародного Дня Батька в Україні 18-го вересня 2009-го року, було оголошено, що кожна третя неділю першого осіннього місяця (вересня) стає датою, коли українське суспільство висловлює своє особливе шанування цим загальнолюдським сімейним і державним цінностям.
Батько, Всенародний День якого святкуватимемо вдев`яте і в Україні, сприймається як хтось надто самозрозумілий. Захисник країни. Плече, на яке завше може покласти голову жінка. Споконвічний авторитет для кожного з нас, малюка, хай навіть цьому малюкові вже за сорок-шістдесят.
Чоловіки вважаються людьми настільки суворими, що подібні свята святкуються не надто ентуазистично. Тому що, зважаючи на кремінну природу чоловіцтва, раптом, віншуючи батька по-людському просто як батька, не як воїна чи когось значного, ми візьмемо і чимось образимо його природну мужність.
Потрібно сказати в той самий час:
Як і без мами, без тата нема нас.
Не буде нічого поганого, аби в цього Дня Батька, як пише Стівен Кінг, "пригадати обличчя свого батька". У змістовій інтерпретації відомого американського письменника це означає бути відповідним до всіх чеснот, чинів, намірів та маленьких життєвих подвигів того, чия кров тече в твоїх жилах.
Найчастіше, принаймні в нашій країні, батько – не просто голова родини, на якого покладена вся політико-економічна відповідальність в сім`ї, цій найменшій, але в чомусь найзначущішій ланці держави. Крім того, на батька, хоч іноді чоловіцтво про це й забуває, покладена також основна етична, моральна і духовна відповідальність. Мої племінники, приміром, розмовляють мовою мого зятя, а не сестри. І це маленький, але ефективний лакмусовий папірець того, що батьківський авторитет включає в себе не тільки виховні "лозинно-ремінні" функції, а й чимало інших. Мовою метафори, батько – насправді це прожектор, світло вчинків якого освітлює всі подальші кроки його дітей, як синів, так і доньок. Настільки б більше зазвичай не проводила часу з дитиною жінка, дуже часто ключем у вихованні дитини є саме це дзеркало батька, яке часом рідко з`являється вдома і начебто висить ізбоку, десь на периферії зору. Однак насправді, свідомо й підсвідомо, є ключовою постаттю на всіх наших життєвих святах. Навіть Бога у Священному Писанні ми як християнська країна називаємо не інакше як "Отцем нашим небесним". Справді, намагаючись збагнути, що то є – Батьківськість, ми торуємо власні щоденні шляхи. Радість і горе, щастя й недоля – всі ці поняття пломеніють з образу нашого конкретного батька.
У батьківстві – ключ до розуміння сили одних держав та слабкості інших; моральної міцності суспільств чи їх занепаду. Директори корпорацій, голови компаній, президенти та міністри держав чи мери міст – чиїсь батьки. І бувши "чиїмись", показуючи власним прикладом, як чинити і мислити, певною мірою вони і батьки всіх нас, тих, кого очолюють. І це не примха недорозвиненого фемінізму чи черговий тріумф патріархального суспільства. Навіть якщо в теперішньому житті десь щось інакше з винятковою авторитетністю батька, ми можемо спостерігати, що по-інакшому, без цього батьківського прикладу-авторитету або там, де він неналежно слабкий, ніяк. Амазонки – радше міфічний виняток, ніж ефективне правило врядування чи суспільного життя.
Історія відкриттів науки та географії, як і історія переможних баталій – це історія чийогось батька, який як жертовний конквістадор або самовідданий професор кладе на карту все заради чогось більшого, ліпшого, досконалішого. Часто певною міврою жертвуючи навіть родинними цінностями. Так закладено Богом споконвіку, що Батько є відповідальним не тільки за елементарне зачаття, але і збереження життя дитини, її виховання і духовну настанову. Звичайно ж це відбувається в тісному партнерстві з мамою, яка також бере активну участь у всіх цих процесах, але й для неї чоловік і батько дітей – опора і підтримка.
Скажемо "спасибі" своєму батькові!