Сьогодні мені наснився найдивовижніший сон. У ньому, чимчикуючи берегом, я випадково почухав у районі сонячного сплетіння. Цієї ж миті грудна клітина розчахнулася і звідти почало вивалюватися просто на морський пісок каміння. Прокинувшсь і збагнувши, що сон, певно, за Зиґмундом Фройдом, я почав шукати корені нічних кошмарів-нісенітниць у реальності. І зараз же пригадав нещодавнє, усміхнене і скривлене в протилежний від телекамер бік обличчя, схоже на пластилінове, з м`яко-поривчастим голосом Путіна і словами... про любов до України і про певною мірою вважання нас, українців, "своїм" народом. Потім збагнув, звідки всі ці нічні відчуття походжання піщаним берегом: востаннє я був у ще неанексованому Криму такої ж як зараз пори наприкінці жовтня. Було, на відміну від цієї осені, тепло, і я проплавав у Чорному морі з опів на шосту ранку...
Усі ці можливості, завдячуючи "закоханому" в нашу неньку-Україну Володимиру Володимировичу (геть виходить із моди класичне звертання ґатунку ПТН-ПНХ)— не більш ніж привид з минулого. Та й теперішня осінь, якщо судити з медіаповідомлень, навряд чи дозволяє заснути на стільці перед телевізором. Як завше, приваблюють око, роблячи погоду в людських головах, на жаль, негативні месиджі.
Їх рейтинг очолює авто-ДТП в Харкові. Якщо розібратися, то ця історія (і ця трагедія багатьох родин, починаючи з родини власника автівки) розпочинається навіть не сьогодні. Та суспільство, власне, давно, ще з початку 90-х, "напрацювало" подвійну мораль щодо нещасних випадків такого штибу. Якщо загинув (чи навпаки винен у) мій однопартієць (або людина, погляди якої я поділяю), рекомендувалося кричати "Каравул!" і "Ганьба!". Коли ж подібне нещастя трапляється з ймовірним політ-"ворогом", совість радила заплющити на це очі.
Не забезпечують гарного передноворічного настрою ні бійки верховнорадівських депутатів, ні "успішні" штурми укркордону екс-губернаторами+компанія, ні вердикт ПАРЄ чи можливі висновки Венеційської комісії, ні медіабаталії довкола законів про пенсію стареньким та страхову медицину, ані сексапільна Ксенія Собчак як кандидат у російські президенти.
Чи не вперше у мене таке враження, що довкола взагалі трапляються випадкові й невипадкові події, до яких у принципі майже неможливо застосувати критичне мислення. Як казав один шанований дядько ще в 1955-му: "Пекло для нас починається вже зараз і тут".
Днями ознайомився з цікавим голосуванням. Йшлося про нарешті спробу примирення Донбасу і Великої України. Тому опитували: чи здатен ти пробачити власного ворога. Коли 72% з понад п`яти тисяч респондентів відповіли, що не простять ворога, це викликало оптимізм ведучого: мовляв, дивіться, 28% українців гіпотетично здатні об`єднати націю в одне ціле! Хоча мене б утішило, якби виявилося навпаки: бо математика опитування свідчить про віддалення ментальних берегів між Сходом і Заходом, а не їх наближення. Що це? Невже позаморальність кермуючих "верхів" спричиняє бездуховність і "матеріалізм" протестуючих "низів": народ на кухні з подивом міркує про те, чому дружині-бджілці надбавка пенсії виявилося"зеро", а чоловікові-трутневі — навпаки.
Суспільство, зрештою, виглядає дещо закомплексовано — за медіацирком на Київських пагорбах ледь встигає правильно порахувати курчат осені.
Головним питанням дня, приміром нещодавно, вкотре були дозвіл або заборона концерту артиста-русофіла Бабкіна. Тепер уже не в Рівному – у Львові. Як колись по-філософському резюмував подібні калейдоскопічні події, ляскаючи долонею у долоню, мій друг перекладач з античних мов Павло Кислюк: "Весело, панове, ох же ж і весело!".