Почасти ми маємо сказати "спасибі" окремим подіям, що цього тижня відбувалися з нами та довкола нас. Принаймні вони дозволяють нам збагнути виняткові гостроту та напругу того, що відбувалося в дні Ґолґоти, розіп`яття Ісуса Христа, Його воскресіння, названого для нас Великим днем – Пасхою. Напруга входу Ісуса Христа і масового тріумфу. Таємна (принаймні тому що непублічна) вечеря Бога в тілі з 11 обраними апостолами-людьми. Зрада Бога Юдою із Каріота (а також Петра та решти найближчих друзів). Напруга судів, на яких Бог уже не відповідає людям: два єврейських та два римських засідання. Страждання, побиття батогами з уплетеними в них кістками та терня в голову від спецпризначенців у Преторії, зрештою – жорстоке розп`яття живцем на хресті, смерть, а третього дня воскресіння і поява перед адептами християнства. Саме тиждень цих страстей щороку оголошується в християнських країнах як Страсний.
Як мінімум, людство звикло вимірювати Великоднем деяку часову константу, яка не асоціюється ані з кінцем, ані з початком календарного року, ані з його арифметичною серединою. І водночас до Пасхи цивілізація (в традиційно християнських країнах) підходить як до чогось особливого. Навіть у питанні сезонних знижок (або обміну полоненими). Це відчуття не пришестя літа чи весни – це таке собі особливе тремтіння ефіру, яке дозволяє якщо не побачити, то вгадати в ньому Бога.
Хоча християнство часто ідентифікують з юдаїзмом, однією з трьох Аврамових релігій планети, насправді ці паралелі, попри навіть спільний канон Вітхого (Старого) Заповіту не зовсім точні і навіть доречні. Як і паралелі Пасхи з Песахом. Тому що в Пасці є іпостась Всемогутнього на ймення Ісус Христа. А особистість Ісуса Христа неможливо пояснити в контексті юдаїзму: ні тодішнього, ні теперішнього, ні будь-якого. Її можна частково пояснити, як добродія-чудотворця, в мусульманському контексті. Особистість Ісуса Христа пояснює і перепояснює саме християнство. Без Ісуса Христа воно є настільки позбавлене будь-якого сенсу, що не претендує навіть на роль дрібної філософської школи.
Без Христа неможливий Великодень, Пасха християн, яка передбачає не просто територіальне чи політичне звільнення з рабства, а кардинальне знищення суті гріха в кожному з нас шляхом надання Христової праведності (і прийняття на Ґолґоті Посередником-Ісусом кожного зла, заподіяного нами) та головного його носія та напоумлювача диявола: вважається, що з дня Ґолґоти дія зла, доти превалююча, дуже обмежена, порівняно з до-розп`яттям. Насправді дохристиянські праведники-юдеї (та вони ж теперішні) дещо інакше вірять, і навіть вірять в дещо інакшого Бога.
За останні дві тисячі років у християн є дві спокуси: сліпо довіряти всьому єврейському, особливо практиці богошанування, чи, навпаки, безапеляційно відкидати всі елементи юдейства в ортопраксії (практичному богошануванні), замінюючи чи навіть просто підмініючи їх різного штибу національними елементами, нерідко – з язичницької практики, з приватних філософських концепцій. Перше призводить до того, що християнство отримує риси такого собі напіввойовничого та сектантського сионізму. Друге провокує антисемітизм, вироджуючись в кращому випадку в єресі штибу Маркіона, в гіршому – трансформуючись в табори Дахау та печерний антисемітизм. Найелементарніше різницю двох Пасх пояснює Джеральд Брей, теолоґ із Алабами: "Різниця між юдаїзмом та християнством полягає не просто в тому, що останнє вірить у надлюдського посередника між Богом та людьми, а в тому, що воно проповідує необхідність та можливість взаємин із Богом нового типу. Якщо висловлюватися дуже просто, то християнство запропонувало можливість пізнати Бога зсередини, а юдаїзм володіє знанням про Бога лише ззовні. Якщо говорити релігійною мовою, то завіса, що відокремлювала Святе Святих від решти храми та людей, була роздерта, а разом із нею було зруйновано й інші бар'єри: між чоловіками та жінками, рабами й вільними, євреями та язичниками (Послання ап. Павла до Галатів 3:28). Християнин – це людина, що посаджена "на небесних місцях у Христі Ісусі"(Послання ап. Павла до Ефесян 2:6), і здатний перебувати в присутності Бога Отця завдяки союзу з Христом у силі Святого Духа".
Наскільки Песах – культурна подія, коли святкується звільнення єврейського народу як таке, настільки ж Пасха (Великодень) – надкультурна, духовна подія, коли, святкуючи визволення всіх християн від гріха, відбувається і їхнє душевне очищення. Хто з вас не пам`ятає різницю до та після відвідування храму у Великодень, можливо, відчув цей ефект сьогодні.
Великодень – це коли Христос стікав кровію, а поруч із ним один із бандюків розкаювався, а інший продовжував ґлузувати. Це коли нам точно краще, ніж Богові в тілі 2000 років тому: Він уже забрав те, що самотужки не в змозі віддати, чи від чого своїми силами ми не можемо відкараскатися – гріхи, що прилипли, мов бруд. Це – світле свято. Тому що його світло проливається не на один день: Божа присутність щоденна. Тому що хоча попереду, доки ми в тілі, на нас все ще очікуватимуть і гріх, і помилка, і горе, їхня дія не назавжди, а сила зла у порівнянні з силою Божого добра для нас і в нас – не безмежна.