У всіх романах цього огляду їх юним героям завжди бракує чогось важливого – від м’яча чи сексу до батька або морських пригод. Ось чому більшість з них цілком можуть стати своєрідним путівником черговою Країною невивчених уроків.
Джонатан Франзен. П’юріті. – Х.: Фоліо, 2017
Дівчина у цьому романі шукає свого батька, і не лише через борги за навчання в університеті, а тому що авторові знадобилася чиста сторінка творчості. Річ у тому, що ім’я дівчини, Піп (П’юріті) Тайлер, означає цноту не лише її раннього періоду. У цьому бульварному, слід визнати, чтиві є про секс і вбивство, комп’ютерних шахраїв і пошуки батька. Тобто життєвого бруду вистачає. Тому чому "безгрішність" і "цнотливість", як перекладається неперекладене видавцями ім’я героїні? Насправді ця забаганка автора означає нове прочитання сучасної класики – багато епізодів у романі відсилають до відповідних сцен того чи іншого письменника, якого, як на думку автора, логічніше "перечитати" крізь призму творчості більш модного і актуального літератора. З одного боку, цей роман про Інтернет і секрети, а також пошуки героїнею сексуального задоволення, або хоча б просто коханого. З другого, маємо, по суті, автопортрет самого автора, схованого у кількох персонажах. Що ж до згаданої класики, то за неї, хоч як дивно, відповідає сьогодні король компромату Ассанж, і його прототип у романі важливіший за Дікенса, який підморгує нам з багатьох сторінок цього американського, як всі вже зрозуміли, бестселера.
Кендзабуро Ое. Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї. – Х.: Фоліо
Вперше для сучасного читача ця книжка вийшла в радянській серії "Майстри сучасної прози" і разом із творами ще одного культового японського письменника Кобо Абе утворила своєрідний канон сприйняття подібного чтива. Насамперед – це психологічна оповідь з мінімумом дії, по-філософськи некваплива, зосереджена на внутрішніх переживаннях і особливостях "національного характеру". Оселившись в закинутому ядерному бункері з розумово відстали п’ятирічним сином, герой роману призначає себе повіреним дерев і китів. Його мета – розповісти прибульцям з космосу, що насправді не людина на Землі – цар природи. При цьому ідея герметичного буття і зречення світу перегукується з історією безпритульних підлітків у романі, які так само мріють про морські пригоди. Тема урбанізму, поліцейського терору і усамітнення буття перегукується в друга Радянського Союзу, яким вважався автор роману з гуманізмом зразка Достоєвського, який привів його до розуміння Сартра, Манна і Фолкнера.
Елена Мордовина. Призрак с Лукьяновки. – К.: Каяла, 2017
Іноді кінематографічна штампи в сучасній літературі заважають нам розгледіти її справжню жанрову приналежність. Українська? Дитяча? У випадку із цим "київським" романом про школярів класичні моделі паралельних світів, в якому буває один з них, лише вигідно відтіняють "місцеву" стилістику. Насправді мандри у потойбічний світ хлопця-примари, чия історія розповідається у "паралельних" розділах роману, потрібна авторці для іншого, більш важливого, ніж зашифровані сцени з "Нічного дозору". Київський контекст, занурення в його історію через подорож у потаймиру, яка щоразу глибшає і все важче повернутися назад – ось що цікаво в романі, який недаремно вийшов у серії "міське фентезі". За сюжетом, шкільні приятелі виявили, що один з них проходить крізь двері, а його родина – це примари, яка запросто запрошує їх у гості. За темою, це своєрідний квест на проходження "паралельним" Києвом, де можна розпізнати, скажімо, Золоті ворота, але увійти чи вийти з них вже не вдасться, тому що там, за потойбічною завісою – невідоме, темне і чуже місто. Впізнати його, вкотре привласнити і полюбити – через історію дружби героїв з привидом – ось завдання автора, чий герой нагадує Орфея, що спустився в пекло, а сама книжка – чудовим путівником "паралельною" історією нашого сьогодення.
Наталія Щерба. Часодії. Часова битва. – Х.: Школа, 2017
Випробувані читацькою любов’ю герої на зразок Гаррі Поттера чи Ліри Белакви – з книжок, відповідно, Джоан Роллінз і Філіпа Пулмана – створили своєрідну стилістичну матрицю, вибратись з якої значно важче, аніж сучасним українським фантастам позбутися впливу братів Стругацьких. Цього разу героїня роману "Часодії. Часова битва" Наталі Щерби – цілком сучасна дівчинка Василина Огнєва, тринадцятирічна спортсменка, красуня, але вже не комсомолка і навіть не піонерка. Себто вдалий симбіоз сучасної "гості з майбутнього" Аліси Селезньової (героїні Кіра Буличова з радянського канону фантастики, на яку рівнялись усі автори відповідного чтива) та Гаррі Поттера. Так само, як перша з них, наша Василина – активістка (і навіть кандидатка в майстри спорту), як другий – живе не з батьками, а з троюрідною бабусею. Мами нема, батько – льотчик-нальотчик, себто "мешкає за кордоном і працює у важливій секретній фірмі" (насправді батько – маг вищого ступеню, а мати взагалі фея, і тому Василина належить до фейр, бездарних дітей). А ще відсутність мами і такий самий "зручний" татусь-капітан дальнього плавання був, пригадується, у Пепі Довгої Панчохи, але це так, типологія жанру. Ну, а як повертатися дівчині нема куди, то одразу за рогом на неї чекають пригоди. Також у випадку з "Часодіями" не обійшлося без потрапляння в типологічно-жанрову колію, адже героїня роману, крім згаданих варягів, нагадує ще одного кумира, тобто російський ерзац закордонного чтива Таню Гроттер – головного персонажа з однойменної серії книжок Дмитра Ємця – ученицю школи магії Тібідохс, білу чарівницю, одну з учасниць збірної школи, а пізніше й світу.
Бернар Шамбаз. Футбольний матч тривалістю в літо. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017
Малий герой цієї дивовижної книжки отримав на свій день народження футбольний м’яч з намальованими на ньому материками. Чим не привід податися у мандри, тим паче, коли татко у тебе працює у відділі картографії. Тож замість того, щоби щовечора засинати з незвичайним м’ячем "десь біля Мозамбіка чи Венесуели", чи не краще сумістити корисне з приємним, адже надворі буяє літо! Насправді, таки вирушивши з татом у подорож навколо світу, хлопчику, який ані на мить не розлучався з улюбленим м’ячем, довелося грати не лише в спеку, але й в неабиякий мороз. Матчі з місцевими хлопчаками під час незвичайних канікул тривали аж в 11 країнах, у тому числі на Північному полюсі. Але ані холодне Баренцове море, ані незнання мов не спинило гри на всіх континентах. Таким чином, перед нами ілюстрована енциклопедія, повна захопливих оповідей про незвичайне турне. Головний герой, окрім футбольної тематики, звичайно ж, цікавиться місцевими звичаями, культурними пам’ятками і справами своїх друзів і партнерів з гри у футбол в м’яча, що нагадує маленький шкіряний глобус.