Єднанню треба повчитися в німця. Так навіть наші ситуативні вороги з РФ завжди вважали. Утім, Німеччина завжди була для українців (без держави) і для України (державної) країною, будь-який досвід якої вважався важливим. Це не просто географічно близька земля, не просто досить близька в мовному відношенні (після балто-слов’янських мов) нація, не тільки культурно, духовно та ментально в силу історичних обставин тотожна цивілізація. Для нас в останні сотень років це щось більш показове.
Справа навіть не в Австро-Угорській історичній лояльності до українців, факту культурного обміну на нашому Заході або й тому, що один із Габсбургів, Василь Вишиваний, мав цілковито проукраїнські переконання. Навіть для Російській Імперії німецькі переселенці означали чималий вплив не так у релігійному (хоча в ньому як першопочатки українського протестантизму 20 сторіччя також), як в економічному відношенні.
Німець, не наймодніша з націй в Європі в останні сторіччя("модними" завжди були то британці, то французи, то американці), для наших теренів завжди слугував еталоном. Наприклад, здатність німецького народу до впорядкованої праці і швидких та послідовних наслідків німецької дисципліни. Зразковий німецький порядок, який завжди гарантував Німеччині не тільки військові перемоги, але передовсім чисту впорядковану в усіх відношеннях, починаючи від скромного харчування, оселю і побут.
Німецька поезія та музика. Архітектура і автомобілебудування. Самоврядування та суднобудування. Практично, складно згадати галузь, у якій німецька нація не добилась би вражаючих еталонних для решти сусідів результатів. Але є діяльність, яка ледве не спричинила крах "германського", ледь не довела до німецького геноциду.
Маються на увазі дві світові війни, розв`язані у двадцятому сторіччі, які призвели до такої кількості жертв, про яку не могли б говорити жодні статисти всіх попередніх сторічь. З особливим цинізмом провадив другу світову війну уряд гітлерівської Німеччини. Якщо припустити, що в 40-х роках минулого сторіччя складно було знайти в Європі людину, яка симпатизувала б німецькому народу зі щирих мотивів, то це була правда. Розплата Німеччини за урядових мілітаризм була, можливо, ще більш безжальною, аніж гітлерівські концтабори. Тому що радянська, та й інші сторони-переможниці війни, ставилися до німецького питання з відвертим відчуттям помсти. І якщо хтось і був проти зведення Берлінської стіни, то зовсім не з мотивів щирих симпатій до німецької нації.
Однак Німеччина вистояла, попри покарання у вигляді етноциду та соціалізму, накладені на неї. Коли Берлінський мур 9 листопада 1989 року впав, це рішення було також радше політичним, ніж гуманітарним. То була відповідь Горбачова на проханні Роні Рейгана від 12 червня 1987 року: "Генеральний секретарю Горбачов, якщо Ви шукаєте миру, якщо Ви шукаєте процвітання для Радянського Союзу та Східної Європи, якщо Ви шукаєте лібералізації: приїжджайте сюди! Пане Горбачов, відкрийте ці ворота! Пане Горбачов, зруйнуйте цей мур". Бо коли стіна впала, це просто означало нові німецькі випробування, які також у багатьох відношеннях могли б слугувати для таких пострадянських народів, як українці, еталонними.
Сьогодні святкується Tag der Deutschen Einheit — День німецької єдності. Це не просто свято об`єднання двох німецьких республік в одну Федеративну Республіку Німеччини. Ментально це для німців навіть щось більше, ніж перемога у війні. Тому що, попри очевидну різницю у вихованні в НДР та ФРН, 30 років тому, зламавши мур, кожній німецькій родині довелося неодноразово переступити через саму себе — саме так відбувся ефект цього єднання.
Поступово на свою батьківщину повертаються останні німці, доповнюючи цю картину єднання. Я пам`ятаю спільні пікніки з кількома родинами, про які я навіть не знав, що вони німецькі (переселенці 90-х з Казахстану до України), в середині нульових. Пригадуються і ті німці, які приїхали, щойно впав Берлінський мур, на наші українські терени, і так і залишилися з-поміж українців. Їхні пекарні досі випікають хліб, комбайни виходять на лани, а фіранки і передпокої, як завжди, найчистіші в регіоні. А до недавнього часу пам`ятний знак біля їхньої садиби, на якому викарбувано, скільки звідси кілометрів до німецької батьківщини, привертав увагу місцевих журналістів.
Насправді це останнє з німецьких випробувань — шляхом розбрату двох Німеччин — німецька нація подолала зі звичною для себе гідністю. Хтось скаже: ну, що ж, німці це німці, така вже їхня якість швидко долати труднощі і після футбольної поразки 0:4 одразу відповідати перемогою 7:0. А я б сказав, що здатність до оцього їхнього німецького єднання — прекрасна риса для наслідування його нами. Можливо, саме тепер, коли нас так відчайдушно 5 років намагаються роз`єднати, їхній приклад — панацея для українців. Вони навчилися жити так, наче відмінностей між Сходом і Заходом ніколи не існувало. І це притому, що, розбивши мур, з усіма цими ментальними відмінностями та проявами німецька нація ознайомилася одразу ж (а можливо, не оклигала від окремих посткомуністичних прикрощів і досі).