28 лютого (в день оголошення національного жіночого дня соціалістичною партією Америки 108 літ тому) мені зателефонували невідомі люди жіночої статі і запропонували парфуми. Так для мене розпочалося цьогорічне Восьме Березня.
Воно завжди розпочинається з чогось подібного. З передчуття весни. Спогадів про те, що власну дружину я зустрів 2 березня. Удячності всім жінкам – просто за те, що вони є. Споминами про піонерське 23 лютого в першому класі. Тоді, прийнявши свої перші "чоловічі" подарунки від однокласниць, всі кинулися за виготовлення дарунку мамам – платівки-інкрустації, вдягненої в оксамит, із фотом любої неньки по центру.
Усі ці відчуття – весняної піднесеності під 8 Березня – переживаємо ми з року в рік. У цьому щось є. Але так було не завжди. Звичайно, для радянської жінки, права якої з чоловічими були "зрівняні" урядом у вигляді доступу до всіх видів каторжно тяжкої фізичної праці, Восьме Березня в СРСР було зазвичай чи не єдиним днем, коли жінка мала право почуватися жінкою.
Це відчуття рівних прав асоціюється або зі страйком американських текстильниць 8 березня 1857 року в Нью-Йорку. Або з демонстрацією "соціалістичних жінок", що відбулася 8 березня 1908 року, де жінки виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. Чи з російською жіночою демонстрацією 8 березня 1917 р. (на думку декого, прелюдією російської революції).
Але в соціалістичному таборі найчастіше Свято Жінки асоціювалося з двома прізвищами – Кларою Цеткін та Розою Люксембург. Ці дві жіночки впродовж десятиріч виступали ідеалами боротьби за всіляку жіночу справедливість. Піонерки мутно намагалися на них рівнятися, хлопчики закохувалися, уявляючи їх у вигляді недосяжних красунь. Дещо каракатурно, але досить правдиво зобразив цей культ пролетарських жінок Андрій Платонов у своєму безсмертному романі "Чевенгур" (1929):
"Копенкин надеялся и верил, что все дела и дороги его жизни неминуемо ведут к могиле Розы Люксембург. Эта надежда согревала его сердце и вызывала необходимость ежедневных революционных подвигов. Каждое утро Копенкин приказывал коню ехать на могилу Розы, и лошадь так привыкла к слову "Роза", что признавала его за понукание вперед. После звуков "Розы" конь сразу начинал шевелить ногами, будь тут хоть топь, хоть чаща, хоть пучина снежных сугробов".
Зверніть увагу на цю ідеалістичну закоханість Копєнкіна.
Але свято з легкої руки ООН, з 1977 року перетворилося на Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Таким чином, свято Восьмого Березня – фактичний Святий Валентин за Союзу – отримало третю конотацію – дня боротьби за гендерні права і за мир як такий.
Під сумнів ідею святкування Міжнародного жіночого дня в Україні було поставлено ще задовго до перемоги в нашій країні ідей декомунізації. Наприклад, згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою "Рейтинг" 1–17 лютого 2012 р., абсолютна більшість опитаних громадян (91 %) не підтримали ідею скасувати свято 8 березня. Підтримали лише 5 %. Утім, 5 березня 2013 року в місті Коломия рішенням міської ради це свято скасували. Причину сформулювали так: "Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців".
Гадаю, результати опитування, проведеного зараз, більше схилялися б у бік декомунізації Восьмого березня. Однак постає два питання: навіщо, якщо в ньому є і добрий сенс, і чи зможемо ми цілковито позбавитися звички віншувати жінок на восьмий день весни, якщо свято все ж кане в Лету?
Звичайно, що це свято є на даному етапі конкурентом і Дню матері, і Святому Валентину, і Покрові – і взагалі усім святам, що містять світлий образ жінки. Водночас ніхто не скасовував народної інерції та значення творення миру, закладеного в наше Восьме Березня.
Значення, особливо актуальне для теперішнього, на жаль, без війни воєнного часу. На мій погляд, ми маємо позбавити Восьме Березня комуністичної конотації (і час уже над цим попрацював сам), а також відверто гендерного значення, яке здатне руйнівним чином вплинути на хиткі засади сучасної родини. І залишити за Восьмим Березням ідею привітання жінки як носія життя і стверджувальника миру у цьому світі. Давайте в цей день не просто засиплемо своїх коханих жінок квітковими букетами і тортами, але з особливим відчуттям поміркуємо про тих жінок, які втратили, втрачають чи можуть втратити когось із своїх коханих синів десь там, де верховодить зло. Давайте жити: не заради забави одноденного свята. Щоб Восьме воно Березня чи ні, але щоб тривало воно для жінки по можливості 365 днів на рік.