17-18 вересня у Бухаресті відбувся саміт Ініціативи трьох морів, регіонального проекту, до якого входять 12 держав Центральної та Східної Європи: Хорватія, Польща, Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія та Румунія.
Започаткування Ініціативи чотири роки тому попервах видавалось реінкарнацією проекту Інтермаріум, про який свого часу говорили ще Адам Чарторийський та Йозеф Пілсудський. За аналогією з Інтермаріумом складалось враження, що новий регіональний союз мав би бути спрямований на стримування Росії. До певної міри, посилив відчуття того, що антиросійська складова в Ініціативі присутня й минулорічний саміт Ініціативи Тримор’я у Польщі. Приїзд до Варшави президента США Дональда Трампа, його промова, в якій серед іншого прозвучала критика російського проекту Північний потік – 2, обіцянки Вашингтону підтримати енергетичну безпеку регіону постачанням американського скрапленого газу, звучали щонайменше недружньо до Москви.
Однак, якщо певний антиросійський сентимент і притаманний більшості держав, що входять до Ініціативи – перебільшувати його не варто.
По-перше, від моменту започаткування Ініціативи держави засновниці твердять: ідея проекту аж ніяк не протидія Москві і не втілення ідей Інтермаріуму. Головною метою є підвищення рівня життя у державах регіону, встановлення інфраструктурного зв’язку між Півднем і Північчю Європи, енергетична співпраця.
По-друге, навіть якби держави Балтії, Польща та Румунія, які найбільше відчувають ризики з Кремля, і спробували додати до економічної природи Тримор’я політичну складову, їх позиції завжди могли б урівноважити Австрія та Угорщина – держави, де Москву в якості супротивника не розглядають. При цьому, Будапешт та Відень мають суттєвий козир – своє географічне розташування. Без їхньої участі Тримор’я втрачає середню ланку, а отже й сенс.
По-третє, на момент зародження ідеї Інтермаріуму єдність держав регіону була вагомим компонентом у стримуванні Москви, але на відміну від тих часів, для держав Тримор’я більше важить єдність в рамках ЄС та НАТО. Вони більшою мірою покладаються на сильніших і багатших союзників, ніж на власну єдність.
То навіщо ж тоді створили Ініціативу трьох морів? Складається враження, що чи не кожен гравець переслідував тут свої інтереси. Для Хорватії та Польщі це стало можливістю піднести на регіональний рівень ідею постачання до Європи скрапленого газу зі США через термінали в польському Свиноусті та поблизу хорватського Крка. Для Угорщини – участь у будь-яких регіональних ініціативах це запобіжники від ризику потрапити в ізоляцію на тлі конфлікту уряду Орбана з Брюсселем та непевної позиції його політичної сили "Фідес" у родині Європейської народної партії. Для Румунії – сам факт саміту у Бухаресті цьогоріч став демонстрацією регіональних амбіцій Бухаресту на Чорноморському векторі. Зрештою, чи не для всіх держав регіону важливо було привернути увагу до Тримор’я з боку крупних і грошовитих міжнародних гравців, які можуть допомогти у втіленні високовартісних проектів. І цієї цілі Ініціатива, схоже, поступово досягає.
Натяки на можливість долучення до проектів Міжмор’я Китаю, відвертий флірт з Вашингтоном привернули увагу до Міжмор’я Брюсселю та Берліну. Якщо раніше у цих формальній і фактичній столицях Євросоюзу до Ініціативи трьох морів ставилися з обережністю, а іноді й з роздратуванням, то тепер здається і у Єврокомісії і у німецькому уряді усвідомили – якщо регіон лишити напризволяще він і справді може рушити у відцентровий дрейф в пошуках заможних і впливових партнерів. Такий сценарій стару Європу не влаштовує. Відтак, цього року на саміт Міжмор’я приїхали і німецький міністр закордонних справ Гайко Маас і президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. І хоча проривних рішень ухвалено не було, а кошти на втілення амбітних проектів Міжмор’я досі у дефіциті, інтерес з боку ЄС продемонстровано. Тримор’я тривалий час піднімало ставки і тепер має всі шанси на "велику гру".
Що ж до ролі у цій грі України, то вона непевна. По-перше, в нинішніх умовах для Києва пріоритетними є безпекові альянси – у Тримор’ї цей компонент наразі відсутній. По-друге, навіть якби сталось малоймовірне й Ініціатива трьох морів стала "дружити проти Москви" – далеко не факт, що Угорщина допустила б приєднання до Тримор’я України. Криза у двосторонніх відносинах між Києвом та Будапештом суттєво підриває шанси України приєднатися до регіональних союзів, де угорська сторона вже має членство. Зрештою, по-третє, сам Київ, схоже, ще не визначився чого хоче від Ініціативи. Перший саміт Україна проігнорувала, на другий її не запросили, а на третій з Києва навіть не відрядили делегації для участі у бізнес-форумі Ініціативи, хоча запрошення до участі й надходило...