Я увійшов (і підійшов) до 2018 року, вочевидь, являючи собою стандартний портрет пересічного українця. Знервований через зовнішні та внутрішні події (в країні та організмі), шокований передбачуваною непередбачуваністю політикуму, розчарований (місцевою та немісцевою) владою, зраджений громадою, яка реально насправді майже ні на що, крім гумподопомоги, не може вплинути, розосереджений у мисленні численними наприкінцеворічними міністерськими реформами, зрештою – сконфужений танцями валюти і цін у маркетах, які не за горами новорічних черг.
Мій стан, як і стан мільйонів українців, звичайно, залежить від стану нашого здоровля (і лише частково — від статусу у суспільстві). Однак матрицю матрицю горизонтів українського сподівання-2018 (вона ж — і Підсумки Року-2017) гарно описує фраза одного батька по закінченні батьківських зборів, адресована класному керівникові: "Судячи з того, що ми вже почули і побачили, ситуація — катастрофічна, але є сподівання на хеппі-енд".
Звичайно, висловлюється чимало сподівань на "Українське Краще".
В основному оптимістами, крім прем`єр-міністра, який вірить в ефективність багаторічної медичної реформи (притому, ще завжди існує "загроза" зміни урядів і курсів у різних напрямках), є астрологи та історики. Астрологи вірять у випадково уявлених людьми на небі тварин, і тому запевняють штибу: "...рік 2018-й принесе успіх, здоровля і навіть багатство деяким знакам...і — бла-бла-бла..." Мимохідь пригадуєш глоб і кашпіровських: три десятиріччя тому вони багато чого — того, що досі не виконали — обіцяли... Історики більш послідовні: вони вдаються до аналогій і спогадів про події, які справді мали місце. Тому деякі пророкують кінець донбаського конфлікту (натякає Перша Світова, яка тривала 1914-1918, не далі), аналогію Версальському приниження Росії і взагалі будь-яких неадекватних держав тощо.
Між тим, доки нам обіцяють гарне майбутнє (і воно на мить від цього справді покращується) ми, частина мільйоні пересічних, думаємо насправді про одне: чи витримає наш персональний бюджет — зиму, весну, літо, а потім і осінь 2018-го. І так, з отаким-от алгоритмом насправді живемо ми з року в рік.
Звичайно, підхід до життя у нас уже не той, що в людей із совка. Наш ідеалізм (революційний, любовний, мистецький тощо) межує з прагматизмом, весь час в добу гонитви за ідеалом озираючись у кишеню прагми. Наш образ мислення, як планета, обертається не цілковито довкола питань національно-культурного патріотизму: перше місце там займають європейські цінності, їх усвідомлення, з ними асиміляція, в них розчинення чи інтеграція (або — навпаки, прокльони того всього, "ненашо-проамериканського"). Зрештою, наш світогляд — набагато складніший, ніж багато років тому.
Тридцять років тому всі люди носили однакові заячі шапки-вушанки, однакові курточки, пальта, черевики, валянки і сандалі. І якщо хтось був одягнений інакше — нам навіть не потрібно було розкроювати йому черепа, щоб дізнатися, що це правда — то ми одразу розуміли, що в нього зі світоглядом, мисленням та підходом до життя явно не все гаразд. Такий чи така виглядали або вчорашніми (якщо це дідусь у галіфе та зеленій потертій гімнастерці), або завтрашніми (якщо це юнак із "хімією" на голові, у джинсах та черевиках на платформі а ля АББА).
Зараз вчорашніх від завтрашніх не відрізнити. Не тільки одяг, увесь наш світоглядний дрескод інакший: мода для телеведучих, байкерів та поетес-студенток філфаку щоразу буде різною. Спільним залишається кошик споживача — тому що і депутатові, і студентові, і навіть бомжеві за тарілку їжі чи хот-дог, зрештою, платити ту саму суму. Спільним залишається курс євро: від його злетів в кінцевому рахунку "потерпають" навіть мільйонери.
Спільними залишаються сподівання. Зажити цьогоріч краще, майстерніше, щасливіше, повноцінніше, по-людськи. Маючи на увазі під останнім не тільки відповідність нашого зовнішньо-внутрішнього дрескоду зростаючому черевцю споживчого кошика.