Автори книжок цього огляду засилають людей на Марс, залишають без книжок і музики, але розум, як відомо, переможе не лише наукову фантастику, але й більш страшну альтернативну реальність. В якій, до речі, ми певною мірою вже живемо.
Роберт М. Зоннтаг. Сканери. – Брустурів: Дискурсус, 2018
В принципі, подібною картиною недалекого майбутнього нас вже лякали. У "Кисі" Тетяни Толстої світ після ядерної катастрофи опинився без книг, які доступні лише обраним, а "Манарага" Володимира Сорокіна розповідала про гурманів, що смажать на залишках цивілізації шашлик з книг Толстого і Чехова. У випадку з даним романом все в майбутньому не набагато краще, і метафора реалізується не гірше, ніж в текстах згаданого російського постмодерніста. Знання тут добувають на руднику, а терористи – це ті, хто готує бомби з "розумним, добрим, вічним". Насправді, мова про світ в 2035 році – без книг, газет і журналів, оскільки все вже оцифровано і доступно для перегляду в світовій бібліотеці. Безкоштовно і в будь-який час. Але завжди знаходяться ті, хто не згоден з режимним підходом до життя, і юний герой роману, скануючий книги для бібліотеки, зустрічається як раз з такими підпільними "дисидентами" майбутнього. Чому саме він? "— Ти сканував книжки, знищував їх. – кажуть йому. – Пояснював читачам, чому вони мають зректися друкованих книжок. Хоча електронні читалки давно вже слугували лише для переглядів 3-D відео. Ти брав участь у різноманітних семінарах Scan AG. І ти був працівником концерну Ultranetz".
Марія Козиренко. Жуйка. – Л.: Кальварія, 2016
У цій повісті, в якій нас закидають у недалеке майбутнє є, звичайно, й історія кохання, і тема творчості, і навіть алюзії на "федеративні" наслідки сьогоднішньої політики – від Києва до Харкова, і далі – скрізь. "Коли Марц купував квитки з Кишинау до Хака (з пересадкою в Кейситі), по вокзальному гучномовцю якраз передавали класику - "The Road to Hell", якою уже кілька років саркастично проводжали потяги до міст у східній частині Крайну". За сюжетом, вуличний музикант, який живе в суспільстві майбутнього, де не залишилося не тільки справжньої музики, але й живих інструментів, зустрічається з винахідником, що влаштував світові таке "веселе" життя. І ось вже цікаво, що ж може статися, якщо в цьому самому житті невдалий переклад кількох сторінок Достоєвського, помилково "переміщених" до мусульманського світу, раптом виявиться – чи минеться? – на столі східного владики. І невже це може бути сприйнято, як ультиматум західного світу? І його наслідки призведуть до неминучого хаосу, війни, таємничого зникнення людей і того положення застиглої 3D-нірвани, в якому виявляються головні герої цієї захоплюючої книжки? Кожному, напевно, варто окремо уточнити для себе такі речі, прочитавши "Жуйку".
Стівен Л. Петранек. Як ми житимемо на Марсі. – Х.: Віват, 2018
Ця книга з'явилася слушного моменту, коли фільм Рідлі Скотта "Марсіанин" пробудив інтерес поп-культури до освоєння ближнього космосу. Тож варто пробудитися й нам, щоб дізнатися про фантазії колишнього головного редактора журналу "Discover" і фахівця в галузі технологічних прогнозів – про те, що найпізніше в 2030 році астронавти не просто полетять на Марс, але й почнуть колонізацію червоної планети. Перший пілотований політ на Марс відбудеться ще до 2030 року, і буде це експедиція в один кінець, оскільки астронавти, які висадяться на Марсі, залишаться там назавжди, щоб заснувати перший аванпост людства за межами Землі, Також нам кажуть, що першопрохідникам належить вирішити безліч складних проблем, але, схоже, що всі необхідні для цього технології є в нашому розпорядженні вже сьогодні
Мартін Форд. Пришестя роботів. – К.: Наш Формат, 2016
З цієї книжки вже на більш науковому рівні можна, нарешті, дізнатися, чи справді звичайні роботи можуть забезпечити людям добробут, надлишок вільного часу і якісну медицину та освіту. А чи вони лише перетворять наш світ на світ нерівності і масового безробіття? І чи правда, що завзятість і талант при цьому перестануть бути запорукою життєвих досягнень. Успішний розробник програм, IT-підприємець і заодно автор книжки, не претендуючи на те, що знає відповіді на всі питання, аргументовано доводить, чому сучасні технології здатні виявитися набагато більш руйнівними для ринку праці, ніж інновації минулого. Утім, мета автора – не налякати читача, а привернути увагу до наболілих питань. Наприклад, до того, що протягом перших десяти років нового тисячоліття Америці не було створено жодного робочого місця. Мовляв, такого не було від часу Великої депресії, а кожного десятиліття в післявоєнний період кількість робочих місць взагалі збільшувалася не менш ніж на 20%. Зрозуміло, що це породжує страх у людей, який грає на руку політикам. І лише незворушні роботи продовжують наступати.
Мічіо Кайку. Майбутнє розуму. Л.: Літопис, 2017
Майбутнє в автора цієї захопливої футурологічної книжки почалося, хоч як дивно, в минулому. Тобто в дитинстві. Коли мені було років десять, на телеекранах з'явився "Дивовижний Дуннінгер", що заворожував аудиторію магічними трюками, – розповідає автор. – Одного разу фокусник заявив, що передасть свою думку мільйонам людей по всій країні. Він закрив очі і сконцентрувався, пояснивши попередньо, що назве одного з президентів США. А потім попросив глядачів записати ім'я, яке прийшло їм у голову, на листівці і надіслати йому. Наступного тижня він урочисто оголосив про отримання тисяч листівок із словом "Рузвельт" – тим самим, яке він "транслював" в ефір". Попри трюки телевізійних фокусників – на що витворилося дитяче переживання в автора майбутнього бестселера, і про що розповідається в цій книжці? Пряме уявне спілкування з комп'ютером, телекінез, імплантація нових навичок безпосередньо в мозок, відеозапис образів, спогадів і снів, телепатія, аватари і сурогати як помічники людства, екзоскелети, керовані думкою, і штучний інтелект – ось до чого привели його мрії, минаючи одвічно американський сурогат про доброго дядечка, що дурить мільйони телеглядачів.